10 клас Всесвітня історія

22.05.20

Найважливіші досягнення науки і техніки, їх вплив на повсякденне життя людей

1. Науковий прогрес у галузі прикладних наук. 1920—1930-ті рр. були переломними для розвитку різних наук, і передусім - ядерної фізики, що зробила колосальний крок у своєму розвиткові.

У 1932 р. Дж. Чедвіко відкрив нейтрон, передбачив існування нових елементарних частинок, у тому числі мезонів, що дало змогу наблизитися до пояснення характеру сил, які діють усередині ядра.

У 1934 р. Ірен і Фредерік Жоліо-Кюрі відкрили штучну радіоактивність, започаткувавши застосування радіоактивних ізотопів не тільки у фізиці, а й у біології, медицині, техніці. Досягнення ядерної фізики вплинули й на інші науки: поняття й засоби, вироблені підчас вивчення мікросвіту, засвоювалися й використовувалися в астрономії та біології, хімії та медицині, збагачували всі галузі природознавства. У 1920-1930 рр. великих успіхів було досягнуто також у математиці.

Значного розвитку в перші десятиліття XX ст. набула хімія. Поштовхом до цього стала Перша світова війна, коли терміново знадобилося створювати отруйні гази та протигази, збільшувати випуск вибухових речовин, шукати штучні замінники багатьох природних продуктів, які стали недоступними через блокади, особливо для Німеччини. З метою захисту від хімічної зброї було винайдено декілька видів протигазів, один із яких створив російський вчений М. Зелінський 1915 р. У повоєнний час було розроблено й створено штучні матеріали, які знайшли широке застосування як у багатьох галузях економіки, так і в побуті людей.

У пошуках штучних речовин особливо плідним був метод французького вченого В. Гриньяра. Використовуючи його, можна було синтезувати велику кількість органічних речовин. За ці розробки Гриньяра відзначили Нобелівською

• Ірен Жоліо-Кюрі.

• І. Павлов.

Вчені-біологи продовжували вивчення процесів спадковості. Одні з них, зокрема датський біолог В. Йогансен, який розробив генну теорію, вивчили генотип і фенотип організмів. Інші, особливо американський біолог Т. Морган, який розпочав систематичні експерименти з плодовою мухою (дрозофілою), розробили основні уявлення хромосомної теорії спадковості. У галузі фізіології та психології теж було досягнуто значних успіхів. Російський вчений І. Павлов у міжвоєнний період провадив систематичне експериментальне вивчення вищої нервової діяльності й створив теорію умовних рефлексів, яка потвердила уявлення про цілісність організму тварини.

Мікробіологи продовжували розроблення вірусної теорії. Так, англійський бактеріолог Ф. Творт 1915 р. зробив відкриття, що бактерії мають вірусні хвороби, які призводять до загибелі їхніх колоній. Канадський бактеріолог Ф. д’Ерель 1917 р. повторив це відкриття і назвав віруси, що знищують бактерії, бактеріофагами. На базі цих відкриттів було розроблено нові ліки - антибіотики.

Отже, у царині фізико-математичних наук цього періоду визначилися три головні напрями: дослідження будови речовини, дослідження проблеми енергії та створення нової фізичної картини світу. Вони знайшли відображення у квантовій теорії М. Планка, теорії відносності А. Ейнштейна, у вченні про створення нової моделі атома.

Найвизначніші відкриття першої половини XX ст. було відзначено Нобелівськими преміями. Ці премії заснував 1901 р. шведський інженер-хімік А. Нобель. Присуджуються щорічно за видатні праці з фізики, хімії, фізіології та медицини, економіки (з 1969 р.), за літературні твори, за діяльність зі зміцнення миру. Премії з фізики, хімії, економіки присуджує Шведська королівська академія наук, з фізіології та медицини - Королівський Каролінський інститут, з літератури - Шведська академія, премії миру - комітет Норвезького парламенту. Розмір премії 1988 р. становив 2,5 млн крон.

Макс Планк (1858-1947) - німецький фізик-теоретик. Народився в родині юриста. Навчався в Мюнхенському та Берлінському університетах, професор університетів у Кілі та Берліні, член Берлінської академії наук, її незмінний секретар (1912—1943 рр.). Ще студентом захопився термодинамікою, обґрунтуванню другого принципу термодинаміки присвячено його докторську дисертацію (1879 р.). М. Планк досліджував застосування термодинаміки у фізико-хімічних процесах, зокрема в дисоціації газів і слабких розчинах. На основі теорії електролітів Планк обчислив різницю потенціалів двох електролітичних розчинів (1890 р.). У 1900 р. він довів, що на рівні атома енергія рухається не постійним струмом, а порціями, що їх він називав квантами.

Важливе місце в науковій спадщині Планка посідають його монографії з основних розділів теоретичної фізики, що вирізняються глибиною та ясністю викладення.

Альберт Ейнштейн (1879-1955) - видатний фізик, творець теорії відносності, один із засновників квантової теорії та статистичної фізики. З 14 років разом із родиною жив у Швейцарії. Після закінчення політехнікуму (1900 р.) працював учителем, згодом - патентознавцем (до 1909 р.). У ті роки створив теорію відносності, провів дослідження зі статистичної фізики, броунівського руху, теорії випромінювання.

Учений рішуче виступав проти фашизму, війни, застосування ядерної зброї. У 1940 р. Ейнштейн підписав листа президентові США, в якому вказав на небезпеку появи ядерної зброї в нацистській Німеччині, що стимулювало організацію ядерних досліджень у США.

Ернест Резерфорд (1871-1937) - видатний англійський фізик. Уперше дав наукове пояснення суті радіоактивності на базі вчення про будову атома. У 1898—1900 рр. установив, що з розпадом радіоактивних елементів з’являються два види випромінювання, які мають різний ступінь проникності, й означив їх першими літерами грецької абетки: α (альфа) та β (бета). У 1903 р. Резерфорд разом із фізиком Ф. Содді запропонували загальну теорію радіоактивності. Цю теорію вчений підтвердив низкою блискучих дослідів.

• Е. Резерфорд.

У 1911 р. Резерфорд запропонував планетарну модель атома, згідно з якою атом являє собою складну систему, що складається з позитивно зарядженого ядра дуже малого діаметра (порівняно з діаметром атома), навколо якого рухаються електрони.

Нільс Бор (1885-1962) - видатний датський фізик, учень Е. Резерфорда. Спільно з Резерфордом розробив нову модель атома, що увібрала в себе всі зроблені ними відкриття. Бор, спираючись на ідею квантів Планка, створив квантово-планетарну теорію будови атома. Його праці присвячено корпускулярній теорії світла, дослідженню електронів, інших елементарних часток, енергії внутрішньоатомних посувань тощо.

Енріко Фермі (1901-1954) - італійський фізик. Зробив великий внесок у розвиток сучасної теоретичної та експериментальної фізики. Навчався в університетах Італії, Німеччини, Голландії. У 1926-1938 рр. - професор Римського університету. Емігрувавши з фашистської Італії, працював у Колумбійському університеті (США), керував дослідницькими працями у США в царині використання ядерної енергії.

У 1934-1938 рр. Фермі зі співробітниками вивчав властивості нейтронів і, практично, заклав основи нейтронної фізики: вперше спостерігав штучну радіоактивність, спричинену бомбардуванням нейтронами ряду елементів (у тому числі урану), відкрив явище сповільнення нейтронів і створив теорію цього явища (отримав Нобелівську премію 1938 р.). У грудні 1942 р. Фермі вперше здійснив ядерну ланцюгову реакцію у збудованому ним ядерному реакторі, де як сповільнювач нейтронів використовувався графіт, як паливо — уран.

Зигмунд Фрейд (1856-1939) - австрійський лікар-психотерапевт і психолог, засновник психоаналізу. Принципи психоаналізу поширив на різні сфери людської культури — міфологію, фольклор, художню творчість, релігію та ін. Головні праці Фрейда: «Тлумачення снів» (1900 р.), «Психопатологія повсякденного життя» (1904 р.), «Тотем і табу» (1913 р.), «Я і Воно» (1923 р.).

На основі вчення Фрейда виник цілий науковий напрям - фрейдизм. Фрейдизм, виходячи з теорії Фрейда про підсвідомість як основи діяльності людини, намагається звести форми культури та соціального життя до проявів первинних інстинктів, насамперед до статевого потягу.

Стандартизація й раціональна організація праці відкривали можливість широкого впровадження конвеєра і масового виробництва. Вражаючими були досягнення в машинобудуванні, авіації. Ще на початку століття француз Поль Карню побудував літальний апарат із лопастями, що оберталися, який, щоправда, ледве зміг відірватися від землі.

У 1939 р. американський винахідник українського походження Ігор Сікорський сконструював апарат, який вважається першим сучасним гелікоптером. У 1942 р. у США було випробувано літак із турбореактивним двигуном.

Досягнення французької авіації пов’язані з іменами Е. Ньєпора і А. Фармана. У 1920-1930 рр. у Франції розпочалося розроблення проблем реактивного польоту і ракетобудування (Р. Лорен, Р. Рено-Пельтрі). У 1930-ті рр. низку конструкцій ракет запропонував Л. Дамблан. Швидкими темпами розвивалося транспортне і загальне машинобудування. Центри виробництва легкових автомобілів — фірми «Рено», «Пежо-Сітроєн», «Крайслер-Франс» та ін.

• Ігор Сікорський.

• Екіпаж першого безпосадкового перельоту з Москви до Канади: В. Чкалов, Г. Байдуков та О. Беляков.

На початку 1920-х рр. поряд із радіотелеграфним зв’язком виникло радіомовлення. Для вивчення законів поширення радіохвиль чимало зробили Б. Введенський, О. Щукін, А. Зоммерфельд та інші вчені й практики. Успішно розвивалися в ті роки радіолокація та радіонавігація. Зростала суспільна значущість радіомовлення, що транслювало як інформаційні, так і розважальні програми. У 1926 р. вперше було встановлено трансатлантичний телефонний зв’язок між Лондоном і Нью-Йорком, заснований на використанні радіотехніки. Першу систему телемовлення було продемонстровано в 1920-ті рр. в Англії Джоном Лоджі Бердтом. Телевізійна картинка являла собою чергування рухомих чорних та білих смуг. Такі експерименти вперше було проведено в 1925-1926 рр. з використанням лампових підсилювачів. У 1928 р. було здійснено перші спроби кольорового телебачення. У 1931—1932 рр. створено іоноскоп - першу передавальну телевізійну трубку з накопиченням електричних зарядів. Цей винахід належав росіянину В. Зворикіну, який працював у США.

В лабораторіях Всесоюзного електротехнічного інституту під керівництвом П. Шмакова було розроблено механічну систему, що давала зображення з розкладенням на 30 рядків. У 1932 р. було здійснено першу передачу рухомого зображення (СРСР), а 1934 р. - зі звуковим супроводом. Регулярні телепередачі вперше розпочались у Великій Британії та Німеччині 1936 р., до США телебачення прийшло 1941 р.

Після Першої світової війни авіація перетворилася на перший різновид транспорту, спочатку для перевезення пошти, потім - пасажирів. Багато значили для розвитку повітряного транспорту випробувальні та рекордні польоти: 1927 р. американець Ч. Ліндберг здійснив перший трансатлантичний безпосадковий переліт за 33 години. Через 10 років радянські льотчики В. Чкалов, Г. Байдуков, О. Беляков здійснили безпосадковий політ Москва - Північний полюс - Ванкувер (Канада).

Електрика, що до Першої світової війни вважалася розкішшю в побуті, у ті роки стала звичайним атрибутом житла мешканців міста. Водночас у будинках з’явилися й нові побутові прилади: пилососи, праски, пральні машини тощо. Виробництво електроенергії стало важливою галуззю економіки. Будувалися перші електростанції, у тому числі й перші гідроелектричні (ГЕС). Найбільшою з побудованих була ГЕС Боулдер на р. Колорадо у США - її гребля сягала заввишки 222 метри. Характерною рисою пейзажу стали металеві щогли ліній електропередач. Електричні машини витіснили з промисловості парові.

15.05.20

Світ після Другої Світової Війни

    

"Година нуль" - так у сучасній німецькій історї називають період після завершення Другої світової війни в 1945 році

У другій половині дня 30 квітня 1945 року Адольф Гітлер (Adolf Hitler) бачив лише один вихід із ситуації. Червона армія Радянського Союзу брала штурмом центр Берліна. Гітлер не хотів потрапити до її рук живим, таким чином він намагався уникнути відповідальності за свою злочинну манію величі. У "Фюрербункері", який був розташований під рейхсканцелярією у центрі Берліна, на глибині 12 метрів під землею, нацистський диктатор та його дружина Єва Браун (Eva Braun), з якою він лише нещодавно побрався, вчинили самогубство. Їхні останні вірні соратники спалили їхні тіла і закопали рештки неподалік від входу до бункера.

Брутальна зміна світу

Але лише 8 травня 1945 року стало офіційною датою повалення "тисячорічного рейху", проголошеного Гітлером. У цей день керівництво Вермахту підписало акт про безумовну капітуляцію Німеччини. Тим самим Друга світова війна, яка розпочалася 1 вересня 1939 року вторгненням Німеччини до Польщі, в Європі завершилася. Вона ще кілька місяців тривала в Азії - до капітуляції Японії 2 вересня 1945 року. Згідно з оцінками істориків, ця війна забрала життя понад 60 мільйонів людей. Вигляд майже всього світу був змінений у найбрутальніший спосіб.

Військове керівництво Німеччини підписує акт про капітуляцію 8 травня в Берліні

Під час цієї війни на руїни були перетворені й багато міст Німеччини – країни, на якій лежить відповідальність не лише за розв'язування війни, але й за влаштований у концтаборах геноцид, що базувався на расистській ідеології. А що ж відчували тоді самі німці? Відчували вони себе переможеними чи навпаки - звільненими від нацистської диктатури? "Одразу після 8 травня я взагалі не думав, були ми переможені чи звільнені, - писав один з лідерів Соціал-демократичної партії Німеччини Еґон Бар (Egon Bahr) у мемуарах свідків тих часів, що доступні на інтернет-порталі Будинку історії у Бонні. - Звісно, ми були переможені, як же інакше, але ми також були й звільнені. Ми були й тими, й тими. Але, утім, це не мало жодного значення. Ми були живі. Це було головним!".

Боротьба за виживання у повоєнний час

Можливо, більшість німців, що пережили війну, думали так само, як і Бар. Але безліч з них отримали травми на все життя. Чоловіки - переважно через бойові дії, а від 800 тисяч до двох мільйонів жінок – бо були зґвалтовані, насамперед радянськими, солдатами. Більш точних цифр на сьогодні встановити вже не можливо.

Майже 14 мільйонів осіб втекли або були переселені з донедавна ще німецьких східних регіонів. Їх Німеччині, знекровленій війною, потрібно було знову інтегрувати у суспільство. Через цей післявоєнний досвід багато свідків тих подій з особливим розумінням сприйняли ситуацію, яка склалася в Німеччині кілька років тому, коли країну охопила так звана криза біженців.

Для німців пробила "година нуль" (Stunde Null) - розпочалася боротьба за виживання у перший повоєнний час. Усю енергію, яка у них залишилася, люди вкладали у важку відбудову країни. І ця непосильна праця була б цілком неможливою без допомоги жінок - так звані трюммерфрау ("Trümmerfrauen" у перекладі з німецької - "жінки руїн") стали легендою. Німці позбавлялися, зокрема, й руїн минулого. Намагалися забути свою провину за війну або відігнати від себе ці думки. Концентрувалися на тому, що є важливим тут і зараз. Для більшого ж бракувало волі й сил, адже минуло ще так мало часу.

Надвичайно важливу роль у повоєнній відбудові Німеччині відіграли жінки - так звані трюммерфрау

Фундамент "холодної війни"

Насамперед перед німцями стояло тривожне питання: яким чином з ними обійдуться союзники, що перемогли у війні? Під час конференцій у Тегерані і Ялті США, Великобританія і Радянський Союз вели переговори щодо майбутнього переможеної Німеччини. А під час завершальної конференції у Потсдамі вони домовилися з цього питання остаточно.

Так звана "велика трійка", попри усі застереження, вирішила дати своєму вчорашньому запеклому ворогу шанс знову стати частиною світової спільноти. Попередні пропозиції, згідно з якими німці мали право займатися лише сільським господарством, були зняті з порядку денного.

Але жителям Німеччини довелося заплатити ціну за скоєне. Німеччину зобов'язали сплачувати повоєнні репарації та розділили на чотири зони окупації. У трьох з цих зон на Заході була створена Федеративна Республіка Намеччина (ФРН), а контрольована Радянським Союзом зона на сході була перетворена на Німецьку Демократичну Республіку (НДР).

Водночас Потсдамська конференція заклала початок боротьби за світовий вплив між країнами Заходу та Радянським Союзом. За кілька років ця боротьба загостриться і перетвориться на "холодну війну". У зв'язку з конфліктом, який намічався, 3 квітня 1948 року США запустили так званий план Маршалла - чотирирічну масштабну програму економічної допомоги Західній Європі, включаючи Західну Німеччину.

Потсдамська конференція 1945 року заклала початок боротьби за вплив між Заходом і СРСР (л-п: прем'єр Великобританії Черчиль, президент США Труман, лідер СРСР Сталін)

Від диктатури до демократії

"У час між 1945 і 1949 роками для Німеччини насамперед були важливими дві речі. По-перше, німці повинні були прийняти поразку, що для багатьох з них було дуже важко. По-друге, вони, як народ і як політична одиниця, мали підготуватися до нового способу життя", - зауважив у розмові з DW публіцист та історик Флоріан Губер (Florian Huber).

Він нагадує, що в країні протягом багатьох років відбувалося промивання мізків населення нацистською пропагандою. Історик переконаний, що "досвід "холодної війни", насамперед для західнонімецького суспільства, дозволив легше прийняти власну приналежність до Західного світу". Це, за словами Губера, також спростило для них ухвалення "нової демократичної конституції", яку німці мають й дотепер.

Зовнішня політика ФРН була спрямована на компенсацію заподіяного під час війни лиха та на співпрацю з іншими країнами. Радикальний поворот відбувся й у військовій сфері: Бундесвер був створений виключно як оборонна армія. Її участь у місіях за кордоном німецька влада дозволила лише з 1990 року - й лише після тривалих дискусій та з жорсткими обмеженнями. Участь Бундесверу в закордонних місіях полягає здебільшого у виконанні логістичних завдань.

Федеративна Республіка Німеччина, яка згодом стала представляти і возз'єднану Німеччину, весь час активно просувала ідею об'єднаної Європи. Історична відповідальність за Голокост та безпека держави Ізраїль стала частиною парадигми державної політики ФРН. Німеччина також стоїть на захисті таких базових цінностей, таких як свобода, демократія і права людини.

Німеччина кілька десятиліть була розділена на дві частини

Темна сторона гордості за країну

Внутрішньополітично і суспільно Німеччина поволі вибиралася з тіні свого нацистського минулого. Переосмислення цієї частини історії розпочалося у 1960-х роках. Тоді, й через десятиліття після завершення війни, більшість німців була далекою від того щоб пишатися своєю країною. Це змінилося після мирного возз'єднання країни у 1990 році. Поступово німці почали усвідомлювати себе частиною народу. А починаючи з Чемпіонату світу з футболу 2006 року, господаркою якого була ФРН, німці перестали соромитися розмахувати національними прапорами та гордо співати національний гімн.

Водночас набагато менше людей стали знати про Другу світову війну і часи нацизму. Згідно з соціологічними опитуваннями, це особливо помітно серед молоді. До того ж, привиди минулого в країні так ніколи й не зникли повністю - радше навпаки, про що свідчить зростання активності правоекстремістів та збільшення кількості нападів, які скоюються ними. Багато політиків закидають правопопулістській партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН), що вона є "духовним розпалювачем" цього процесу.

АдН такі докори у свій бік рішуче відкидає, але регулярно викликає обурення своїми провокаційними заявами. Ця партія давно розпочала боротьбу за зміну культури пам'яті у Німеччині. Як сказав колишній лідер партії та теперішній її почесний голова Александер Ґауланд (Alexander Gauland) у 2018 році, Гітлер і нацисти є лише "пташиним послідом у більш ніж тисячолітній успішній історії Німеччини". Ця його фраза з того часу, передусім критично, цитувалася безліч разів.

Боротьба за культуру пам'яті

Або взяти голову партійного осередку АдН у федеральній землі Тюрингія Бйорна Геке (Björn Höcke), який у січні 2017 року назвав меморіал пам'яті жертв Голокосту в Берліні "пам'ятником ганьби", а культуру пам'яті та визнання історичної провини в Німеччині - "дурнуватою політикою подолання". Утім, очевидно, ці більш ніж суперечливі висловлювання зовсім не нашкодили партії. Протягом кількох останніх років вона лише нарощувала результати на виборах - попри те, або завдяки тому, що вона постійно кидає виклики суспільству, випробовуючи межі того, про що можна, а про що не можна говорити.

"Певно, ми повинні усвідомити, що АдН сьогодні представляє значну частину німецького суспільства", - коментує історик Флоріан Губер. За його словами, АдН нікуди не зникне з політичної карти сучасної ФРН. "Безумовно, ми будемо свідками гострої і тривалої боротьби між тими, хто наполягає на збереженні у пам'яті уроків минулого, й тими, хто хоче раз і назавжди закрити цей розділ німецької історії", - вважає історик.

2019 року канцлерка ФРН Анґела Меркель вперше відвідала колишній нацистський концтабір "Аушвіц" у Польщі

Канцлерка ФРН Анґела Меркель (Angela Merkel), очевидно, чудово усвідомлює це протистояння. 6 грудня 2019 року вона рішуче виступила за збереження культури пам'яті. Це відбулося у місці, яке як жодне інше так не нагадує про злочини нацистів - в "Аушвіці", колишньому німецькому концтаборі у Польщі. Під час своїх перших відвідин цього місця, до яких було прикуто багато уваги, Меркель заявила: "Нам ніколи не маємо права забути. Ніколи не може бути останньої риски або релятивізації (історичних подій часів нацизму. - Ред.)". І у цьому питанні канцлерку підтримує переважна більшість громадян країни: згідно з опитуваннями, вони й надалі відчувають моральну відповідальність за історичні дії своєї держави.

• Д/З прочитати & 34 стр. 163 # 7 - 8 - письмово.

Прочитати & 34 стр. 163 № 7-8  -  письмово в зошиті.

Пройти тест на урок

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=136085

08. 05. 2020

Воєнні дії у 1944 році. завершення та підсумки війни

Основні дати: 6 червня 1944 р. – відкриття Другого фронту в Європі. 8 травня 1945 р. – підписання акта про беззастережну капітуляцію Німеччини 6 і 9 серпня 1945 р. – США скинули атомні бомби на Хіросіму і Нагасакі. 2 вересня 1945 р. – підписання акту про капітуляцію Японії; завершення Другої світової війни. 1. Вступаючи до нового 1944 р., Ставка поставила завдання перед Радянською Армією: повністю очистити від німецьких військ територію СРСР і вийти до державного кордону. Ставка Верховного Головнокомандування при плануванні подальшого ходу збройної боротьби виробила наступальні операції від Балтійського до Чорного морів, якими передбачалося завдання ряду потужних послідовних ударів на великій відстані один від одного. Таке перенесення ударів з одного напряму на інший змушувало німецьке командування перекидати сили з однієї ділянки фронту на іншу, остаточно позбавляючи його ініціативи. Завершення блокади Ленінграда розпочалося з наступу радянських військ 14 січня 1944 р. під командуванням генерала Л.Говорова та генерала К. Мерецкова. Протягом тижня опір ворога було зломлено. За невеликий проміжок часу радянські війська звільнили від окупантів Гатчину, Пушкін, Петродворець, Новгород, Лугу та інші міста, відкинувши ворога на 220-280 км. 27 січня 1944 р. завершилась битва за Ленінград, що тривала 900 днів. Визволення Правобережної України розпочалось одночасно з ліквідацією блокади Ленінграда. Наступ на ворога здійснювали війська чотирьох Українських фронтів. Найбільшою операцією радянських військ початку 1944 р. у Правобережній Україні було оточення 10 гітлерівських дивізій під Корсунем-Шевченківським, яке завершилося повним розгромом сил ворога. Цю битву іноді ще називають "Сталінградом на Дніпрі". Основним стратегічним результатом січнево-лютневого наступу радянських військ був розгром сил противника під Житомиром, Кіровоградом, Рівним, Луцьком, Нікополем, Кривим Рогом. Новий наступ радянських військ розпочався в березні 1944 р. і тривав до травня 1944 р. Його підсумком було визволення від нацистів Миколаєва, Одеси, Тернополя, Кам'янця-Подільського. 26 березня 1944 р. на 1009-й день Великої Вітчизняної війни радянські війська вийшли на державний кордон СРСР з Румунією. Визволення Криму розпочалося радянськими військами після розгрому ворога на території Правобережної України. Протягом першої половини квітня 1944 р. радянськими військами було визволено Сімферополь і Керч, а 9 травня, після п'ятиденного штурму,- Севастополь. Повністю нацистське угруповання в Криму було ліквідовано 12 травня 1944 р. У червні 1944 р, розгорнулися події на Карельському перешийку. В ході цієї операції укріплення "лінії Маннергейма" було прорвано за тиждень, 20 червня визволено Виборг. Ставка, навчена гірким досвідом війни 1940-1941 рр. з Фінляндією, зупинила наступ військ на фінському кордоні. 25 серпня фінський уряд звернувся з проханням до радянського уряду розпочати мирні переговори. 19 вересня в Москві було підписано угоду про перемир'я. Фінляндія вийшла з гітлерівської коаліції. Визволення Білорусі відбулося в ході операції під кодовою назвою "Багратіон". До проведення операції залучалися війська чотирьох фронтів: 1-го Прибалтійського (генерал І. X. Баграмян), 3-го Білоруського (генерал І. Д. Черняховський), 2-го Білоруського (генерал Г. Ф. Захаров), 1-го Білоруського (генерал К. К. Рокоссовський). Координували дії фронтів представники Ставки - маршали Г. К. Жуков і О. М. Василевський. Наступ, що розпочався 23 червня 1944 р., розгорнувся на величезній території від Дніпра до Вісли. Радянські війська розгромили ворожі угруповання на флангах Білоруського виступу, оточили і знищили в районах Вітебська і Бобруйська 10 ворожих дивізій. В обороні супротивника утворилися пролами, до яких негайно стрімко рушили радянські війська. З липня 1944 р. було визволено столицю Білорусі — місто Мінськ. За 12 днів боїв у Білорусі гітлерівські війська зазнали повної катастрофи. На кінець липня землі Білорусі було повністю визволено від німецько-фашистських окупантів. Визволення Прибалтики розпочалось у ході операцій у Білорусі. Протягом серпня 1944 р. була визволена більша частина Прибалтики. Широкомасштабний наступ Радянської Армії в Прибалтиці розпочався в середині вересня 1944 р. силами трьох Прибалтійських, Ленінградського та Балтійського фронтів. У результаті була звільнена від нацистських окупантів територія Литви, Латвії, Естонії. Завершення війни на території СРСР пов'язане також з операціями радянських військ у Заполяр'ї, в результаті яких від ворога були звільнені порти на Баренцовому морі та Мурманська область, а також північно-східні райони Норвегії. 1944 р. розпочався завершальний етап у визволенні Європи. В умовах наростання наступу радянських військ румунські патріоти в серпні 1944 р. підняли повстання проти фашистської диктатури генерала Антонеску. Король Міхай дав наказ заарештувати диктатора й оголосив війну Німеччині. Столиця Румунії - Бухарест - була взята під контроль бойовими загонами патріотів, які утримували місто до підходу радянських військ. 12 вересня 1944 р, Румунія підписала перемир'я із союзниками, підтвердивши передачу СРСР територій Бессарабії та Північної Буковини. Одночасно з Румунією вийшла з війни і Фінляндія. Наприкінці липня 1944 р. болгарський уряд розпочав таємні переговори з союзниками про можливість їх висадки на Балканах. Але 5 вересня СРСР оголосив війну Болгарії. Переговори союзників з болгарськими представниками, що проходили у Каїрі, було припинено. Зі вступом Червоної Армії до Болгарії стан війни між нею і СРСР припинився, розпочалися спільні дії по вигнанню німецьких військ з болгарської землі. Визволення Югославії було пов'язано з особливостями суспільно-політичного становища в цій країні. Тут вела активні бойові дії проти загарбників Народно-визвольна армія Югославії під командуванням Й. Броз-Тіто. Союзники всебічно допомагали антифашистським силам Югославії. Наприкінці вересня 1944 р. було розроблено спільний план дій частин 3-го Українського фронту та підрозділів НВАЮ. 20 вересня 1944 р. у результаті спільних дій радянсько-югославських частин столиця Югославії Белград була звільнена від ворога. У квітні 1945 р. капітулював останній союзник нацистської Німеччини в Європі - Угорщина. Визволення Угорщини відбулося в результаті Дебреценської, Будапештської та Балатонської стратегічних операцій. Столицю Угорщини Будапешт радянські війська взяли після трьохмісячних. боїв 13 лютого 1945 р. На 4 квітня 1945 р. вся територія Угорщини була очищена від гітлерівських частин, 5 квітня 1945 р. радянські війська підійшли до Відня - столиці Австрії. Обійшовши місто з заходу, півночі і півдня, вони примусили гітлерівців залишити місто. 13 квітня 1945 р. була визволена від окупації шоста європейська столиця. Визволення Польщі розпочалося ще в ході операцій "Багратіон" та Львівсько-Сандомирської в липні 1944 р. На початку серпня 1944 р. польські патріоти підняли повстання у Варшаві, яке було жорстоко придушене окупантами. Частини Радянської Армії, вступивши 14 вересня у передмістя Варшави, не змогли зламати німецьку оборону, щоб подати воєнну допомогу повстанню. Територію Польщі було визволено в ході Вісло-Одерської операції. 17 січня 1945 р. частини Радянської Армії вступили до Варшави, а в лютому більша частина Польщі була звільнена. 5 травня 1945 р. патріотичні сили Чехії розпочали  повстання у Празі.  6 травня  на допомогу повсталим підійшли частини Російської визвольної армії генерала Власова,  які  7 травня фактично оволоділи Прагою. Але коли стало відомо про підхід радянських військ до Праги, частини РВА залишили місто. 9 травня І945 р. о 4-й годині ранку в Прагу увійшли частини Радянської Армії. Під час наступу радянських військ на Східному фронті розпочалася висадка військ США та Великої Британії у Франції. Командування союзників розробило дві десантні операції: "Оверлорд" - висадку союзників у Північній Франції та "Енвіл" - висадку союзників на півдні Франції, в районі Марселя. 6  червня 1944 р. розпочалася операція "Оверлорд".  Перевага сил була на боці союзників  по антигітлерівській коаліції: в чисельності військ - утричі, за кількістю гармат - удвічі, за кількістю літаків - в 60 разів. Перед безпосереднім проведенням операції "Оверлорд" на Британських островах зосереджувалися чотири армії - 1-ша і 3-тя американські, 2-га англійська і 1-ша канадська. У складі цих армій налічувалося 37 дивізій і 12 бригад ВПС союзників мали більше 10 тис. бойових і 1360 транспортних літаків, 3500 планерів. Для операції вторгнення виділялося багато бойових кораблів, десантних суден, самохідних барж і катерів. Штаб союзних військово-морських сил очолював адмірал Рамсей. Десантом командував Монтгомері, який отримав титул фельдмаршала після перемоги в Північній Африці. Загальне керівництво силами вторгнення здійснював генерал Ейзенхауер. Хоча німецьке командування і очікувало вторгнення, воно не змогло наперед визначити ані часу, ані місця висадки. Основні сили німецької армії перебували на Східному фронті. Маючи велику перевагу в силі і техніці, англо-американські війська захопили в Нормандії великий плацдарм і 25 липня 1944 р. розпочали наступ, який завершився поразкою німецьких військ у Північній Франції. Гітлерівці були змушені відступити далі на схід. На Тихому океані на початку 1944 р. союзні збройні сили, переважаючи японські в особовому складі в 1,5 рази, в авіації в 3 рази, в кораблях різноманітних класів у І»5-3 рази, розгорнули наступ у напрямі на Філіппіни. Група Німіца просувалась через Маршаллові та Маріанські острови, група Макартура - вздовж північного узбережжя Нової Гвінеї. Японське командування, перейшовши на Тихому океані до оборони, прагнуло сухопутними силами зміцнитися у Центральному та Південному Китаї. На початку Філіппінської операції (жовтень 1944 р.) група Макартура, маючи повну перевагу над японцями у військово-морських силах і більш ніж подвійну в піхоті та авіації, зайняла острів Лєйте. Спроба головних сил японського флоту перейти в контрнаступ із Сінгапуру і баз метрополії привела до морської битви в районі Філіппінських островів (24-25 жовтня), що закінчилася розгромом японського флоту і захопленням американцями всіх островів Філіпінського архіпелагу, окрім острова Лусон. Японське командування, втративши половину флоту і більшу частину авіації, стало широко застосовувати для боротьби з американським флотом літаки з льотчиками-смертниками "камікадзе". У січні-серпні 1945 р. американці з важкими боями зайняли острів Лусон. Протягом 1944 р. союзним військам вдалося визволити від японців територію Індії, більшу частину північної Бірми і перетнути залізничну магістраль від Рангуна на Північ, а також шосейну дорогу, що зв'язувала Бірму з Південним Китаєм. У лютому-березні 1945 р. 5-й флот США захопив острів Іводзіма. Створена тут авіабаза дозволила різко посилити потужність повітряних нальотів на Японію. 1 квітня після тривалої підготовки союзники розпочали штурм острова Окінава. Незважаючи на цілковиту перевагу в силах і засобах, американці довго не могли зламати опір З 2-ї японської армії. У червні 1945 р. союзні війська зайняли Окінаву, що дозволило ще більше наблизити базування американської авіації до Японії і розгорнути широкий наступ з повітря проти її економічних центрів. Водночас союзні війська та місцеві партизани визволили Бірму, частину Індонезії, багато районів Індокитаю, що остаточно підірвало японські позиції в цих районах і в західній частині Тихого океану. 15 серпня союзники розпочали операцію "Енвіл". На південному узбережжі Франції вони висадили ще дві армії - американську і французьку. Боючись потрапити в оточення, німецькі війська в Південно-Західній і Південній Франції почали відступати. Незабаром союзні війська, що діяли у Північній і Південній Франції, об'єдналися. Прорвавши німецьку оборону на зовнішньому обводі, передові частини 2-ї французької бронетанкової дивізії генерала Леклерка ввечері 24 серпня вступили До столиці. 25 серпня під вечір гітлерівці склали зброю.  Капітуляцію приймали генерал Леклерк і начальник штабу повстанців полковник А. Роль Тангі. Париж було визволено самими французами. Того дня, коли повстання остаточно перемогло, до столиці Франції прибув генерал де Голль. Боротьба за Францію в основному була виграна арміями союзників і силами руху Опору. Втрати гітлерівського вермахту на Західному фронті на кінець серпня становили близько 300 тис. вбитими, пораненими та зниклими безвісти. Режим окупації було повалено. Франція здобула свободу. Англо-американські війська вступили на територію Бельгії і Нідерландів. З вересня 1944 р. вони звільнили столицю Бельгії - Брюссель. Успішні воєнні дії союзників у Франції полегшили їхню операцію в Італії. 4 червня 1944 р. союзні армії вступили до Рима. Тільки наприкінці 1944 р. німецьким військам вдалося стабілізувати фронт. 2. 4-11 лютого відбулася нова зустріч "великої трійки" - Кримська (Ялтинська) конференція. В її роботі взяли участь Й. Сталін, Ф. Рузвельт, В. Черчілль, міністри закордонних справ В. М. Молотов, Е. Стеттініус, А. Іден та ін. Конференція, засідання якої відбувалися в Лівадійському палаці, свою роботу почала з докладного обговорення обстановки на фронтах війни в Європі. Розглядали на конференції і питання про вступ СРСР у війну на Далекому Сході. Було досягнуто угоди про те, що за два-три місяці після капітуляції Німеччини і закінчення війни в Європі Радянський Союз вступить у війну проти Японії. З багатьох питань на конференції вдалося досягти реальних домовленостей. До них належали насамперед погодження принципів беззастережної капітуляції Німеччини: ліквідація нацистської партії та її інститутів, розпуск збройних сил Німеччини, встановлення контролю союзників над німецькою промисловістю, покарання військових злочинців. У прийнятій Декларації про визволену Європу передбачалося проведення погодженої політики у визволених європейських країнах. Важливим досягненням Ялтинської конференції стало рішення заснувати міжнародну Організацію Об'єднаних Націй. Конференція не обійшлася і без гострих дискусій. Не було узгоджено питання про репарації, про зони окупації Німеччини, з польського питання. Найбільш складними були дискусії з польських проблем. Якщо питання про кордони Польщі з СРСР було в принципі вирішено — кордон повинен проходити по "лінії Керзона" з деякими відхиленнями на користь Польщі, щодо західного кордону було сказано лише в загальній формі: "Польща повинна дістати істотне прирощення на півночі і на заході". Питання, з яким польським урядом мати справу, остаточно вирішити не вдалось. Зрештою його було відкладено, а в декларації "Про Польщу" говорилось, що "діючий нині в Польщі Тимчасовий уряд повинен бути ... реорганізований на більш широкій демократичній основі з включенням демократичних діячів із самої Польщі і поляків із-за кордону". За рішенням глав трьох союзних держав, 25 квітня 1945 р. у Сан-Франциско розпочалася конференція Організації Об'єднаних Націй, яка розробила статут ООН. В основу її діяльності, особливо одного з головних органів ООН — Ради Безпеки, було покладено забезпечення міжнародного миру й відвернення загрози нової війни. Останнім центром опору нацистської Німеччини був Берлін. На берлінський напрям на початку квітня гітлерівське командування стягнуло основні сили, створивши велике угруповання: майже 1 млн чол., понад 10 тис. гармат і мінометів, 1,5 тис. танків і штурмових гармат, 3,3 тис. бойових літаків. Щоб розгромити в короткий термін берлінське угруповання, Верховне Головнокомандування радянських Збройних Сил зосередило у складі трьох фронтів - 1-го Білоруського (Г. К. Жуков) і 2-го Білоруського (К. К. Рокоссовський), 1-го Українського (І. С. Конєв) - 2,5 млн чоловік, понад 41 тис. гармат і мінометів, більше 6,2 тис. танків і самохідних установок, 7,5 тис. бойових літаків. У ході грандіозної за масштабами і напруженням Берлінської операції 1945 р., що розпочалася 16 квітня, радянські війська зламали відчайдушний опір гітлерівських військ. 28 квітня берлінське угруповання було розтяте на три частини, 30 квітня взято Рейхстаг, а 1 травня розпочалася масова капітуляція гарнізону. Удень 2 травня боротьба за Берлін скінчилася повною перемогою радянських військ. 1 травня 1945 р. після самогубства А. Гітлера німецьке військове командування запропонувало розпочати переговори про перемир'я. 1 травня над рейхстагом після відновлення штурму Берліна було встановлено червоний прапор - прапор Перемоги радянського народу у війні над нацистською Німеччиною. 8 травня у передмісті Берліна Карлхорсті представники німецького командування на чолі з фельдмаршалом В. Кейтелем підписали акт про беззастережну капітуляцію. Капітуляція була прийнята за дорученням радянського уряду маршалом Радянського Союзу Г. Жуковим спільно з представниками США, Великої Британії, Франції. Після завершення війни в Європі 17 липня - 2 серпня 1945 р. відбулася Потсдамська конференція "великої трійки". Делегацію СРСР очолював И. Сталін, США представляв президент Г. Трумен, а Велику Британію - прем'єр-міністр К. Еттлі. Черчілль був відкликаний у зв'язку з поразкою консерваторів на виборах. На конференції було вирішено питання про майбутнє Німеччини, де мали бути проведені денацифікація, демілітаризація, декартелізація та демократизація. Для суду над головними воєнними злочинцями створювався Міжнародний військовий трибунал. Була прийнята система чотиристоронньої окупації Німеччини: СРСР, США, Великою Британією та Францією; визначено нові польські кордони на заході та сході;  вирішено питання про передачу СРСІ Кенігсберга й області; про поділ флоту Німеччині союзниками;  про передачу військових злочинців Міжнародному військовому трибуналові; про заснування Ради міністрів закордонних справ, яка мале підготувати проекти мирних угод з Німеччиною та її союзниками. Щодо майбутнього Німеччини, то конференції вирішила залишити її як єдину державу. Малося на увазі в майбутньому провести в країні загальні вибори і підписати з Німеччиною мирний договір. До цього часу владні функції мала здійснювати окупаційна адміністрація.  Відповідно  на чотири сектори було поділено Берлін. На конференції розглядалися також проблеми репарацій. Із загальної суми в 20 млрд доларів 50% повинен був отримати Радянський Союз. Вирішено було компенсувати її за рахунок промислового устаткування, що вивозилося із Німеччини до СРСР. Домовилися і про взаємну репатріацію військовополонених, які опинилися в різних зонах. У ході конференції було засновано Раду міністрів закордонних справ, яка мала підготувати проекти мирних угод з Німеччиною та "її союзниками. Таким чином, на конференції були закладені основи повоєнного розвитку не тільки країн Європи, а й усього світу. Спроба США здійснити психологічний тиск на СРСР, повідомивши радянське керівництво про завершення робіт по виробництву атомної бомби, зазнала невдачі. 3. Велика Британія і США, ведучи війну проти Японії, надавали величезного значення участі в ній СРСР. Вступ у війну на Далекому Сході Радянського Союзу вважався союзниками по антигітлерівській коаліції обов'язковим. Оскільки в самій Японії, а також у Китаї, Маньчжурії і Кореї знаходились великі сили японських сухопутних військ, уряди Великої Британії та СІЛА вважали, що для перемоги їм знадобиться в загальному підсумку не менше 18 місяців від моменту капітуляції Німеччини, і війна може тривати до 1947 р. Саме тому президент Трумен, вирушаючи на Потсдамську конференцію, вважав найтерміновішим зі своїх завдань "отримати від Сталіна особисте підтвердження вступу Росії у війну проти Японії". У Потсдамі Й. Сталін підтвердив готовність СРСР вступити у воєнні дії проти Японії рівно через три місяці після закінчення війни в Європі. 5 квітня 1945 р. СРСР заявив про денонсацію пакту про нейтралітет з Японією ^"б серпня 1945 р., за два дні до передбачуваного вступу СРСР у війну з Японією, з важкого бомбардувальника американських ВПС на японське місто Хіросіму було скинуто атомну бомбу, 9 серпня таку ж бомбу скинуто на місто Нагасакі. Це призвело до загибелі понад 100 тис. мирних жителів, а 375 тис. дістали поранення та опіки. СІЛА вдалися до атомних бомбардувань без крайньої необхідності, щоб продемонструвати СРСР і всьому світові свою воєнну могутність. Відповідно до планів радянські війська основного удару завдали по Квантунській армії, яка дислокувалась у Маньчжурії і налічувала 1 млн чол. Загальне керівництво військами здійснював О.М, Василевський. 14 серпня японський уряд приймає рішення про капітуляцію. Але Квантунська армія продовжувала боротьбу. Проте під ударами радянських військ японські війська були змушені скласти зброю, а 1 вересня 1945 р. радянський десант висадився на південні острови Курильської гряди. Наприкінці серпня 1945 р. американські війська окупували японські острови. 2 вересня 1945 р. в токійській бухті, на борту американського крейсера "Міссурі" у присутності представників країн, що брали участь у війні з Японією, відбулася церемонія підписання акта про беззастережну капітуляцію Японії. З капітуляцією Японії завершилась Друга світова війна. 4. Друга світова війна — це найбільший конфлікт в історії людства. У ній взяла участь 61 держава світу, на території яких проживало 80% населення землі. Воєнні дії велися на всіх океанах, в Європі, Азії, Африці та Океанії. До армій країн, що воювали, було призвано 110 млн чоловік. СРСР відіграв вирішальну роль у розгромі нацистської Німеччини та її союзників. На радянсько-німецькому фронті було знищено основні воєнні сили держав-агресорів - 607 дивізій (біля 77% людських втрат), 62 тис. літаків (62%), біля 56 тис. танків і штурмових гармат (приблизно 75%), а також 180 тис. одиниць артилерійської техніки (74%). Радянський Союз зробив також значний внесок в розгром мілітаристської Японії, розбивши добре оснащену і підготовлену Квантунську армію. Кількість загиблих під час Другої світової війни, з урахуванням постійно уточнюваних даних про втрати СРСР, становить 65-67 млн чоловік, проте ніхто точно не знає, скільки людей загинуло в результаті війни, цифра досить приблизна. Людські втрати у Другій світовій війні були в шість разів, а матеріальні збитки у 12 разів більші, ніж у Першій світовій війні. Друга світова війна стала підсумком цілеспрямованої діяльності невеликої групи держав-агресорів, яку світове товариство виявилося не в змозі зупинити. Що несли народам світу ці країни та їхні керівники? Ліквідацію свободи і демократії, расове і національне гноблення, затвердження права сильного в міжнародних відносинах. Яким би далеким від досконалості не був світ у 20-30-х роках, їхня перемога означала б крок назад у світовій історії, вона відкрила б шлях соціальній, політичній і культурній деградації людства. А тому всі ті, хто вів боротьбу з ними, вели боротьбу справедливу і праведну, незалежно від того, якими були мотиви цієї боротьби для кожного з учасників.  Д/З Прочитати & 32 - 33, стр 155 # 11 письмово, стр. 159 # 10 - 11 письмово. Пройти тест на урок https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=584518