ЗНО

ВИНИКНЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА: ДЖЕРЕЛА

                              
                              З ПРАЦІ П. ШЕВАЛЬЄ (1) «РОЗВІДКА ПРО ЗЕМЛІ, ЗВИЧАЇ,
                          СПОСІБ ПРАВЛІННЯ, ПОХОДЖЕННЯ ТА РЕЛІГІЮ КОЗАКІВ»
1663 р.
    Козаки завдячують своєю назвою вправності та спритності, з якими вони досягають найнебезпечніших і найнеприступніших місць, таких як гирло Борисфена, щоб звідти йти війною на турків та малих татар (кримських татар. – Авт); польське слово «коза» означає те саме, що французьке une chevré.
   Колись, а також за часів Сігізмунда Першого це були добровольці з окраїн Русі, Волині, Поділля та інших провінцій Польщі, які гуртувалися так, як це вони роблять і тепер, щоб піратствувати на Чорному морі, де вони звичайно захоплювали величезні цінності й багату здобич, як на турецьких галерах, що зустрічалися на цьому морі, так і під час нападів на Анатолію; там вони часто грабували і плюндрували такі міста, як Трапезунд і Сіноп, кілька разів навіть насмілившись підійти на дві милі під Константинополь і взяти там бранців та здобич. Коли надходила осінь, кожний з цих сміливців вертався додому, умовившись зустрітися весною на островах і порогах Борисфена, щоб звідти знову робити свої походи. ‹…›

Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі. – К., 1993. – С. 23 – 24.

                                                                    ***
1 Шевальє П’єр – французький дипломат і військовий діяч, який наприкінці 1640-х рр. був секретарем французького посольства у Польщі, автор праці «Історія війни козаків проти Польщі», написаної у 1653 – 1663 рр.
                                                     Завдання до джерела:
1. Коли і де було видано праці П. Шевальє, присвячені історії козацтва?
2. Як автор пояснює походження поняття «козак»?
3. Порівняйте трактування П. Шевальє із поглядами на походження поняття «козак» сучасних дослідників.
                                                         З ЛІТОПИСУ ГРИГОРІЯ ГРАБЯНКИ (1)
                                                      ПРО ВИНИКНЕННЯ І ПОБУТ КОЗАЦТВА
1710 р.
     Народ малоросійський, прозваний козаками, має що-найдавніше походження від скіфського роду, – котрий, як кажуть, жив аж біля гір Алянські Аляни, біля річки, що протікає через Бухарську землю в Хвалинське море, – від хозар ‹…›. Через деякий, немалий, час розмножилися і розселилися пе обох берегах Дону, річки, що відділяє Європу від Азії, а потім і в Європі не одну землю під руку свою забрали – поселилися в Таврії (нині Кримом прозивається), звідти попрямували до Дніпра, вийшли за Дніпром до земель, що лежать понад Чорним морем, де стоять нині Очаків та Бєлгород ‹…›.
За цих тяжких часів пам’ять про половців та печенігів зовсім пропала, а у хазарів малоруські вої мало що змінили: змінили назву, замість хазарів козаками іменуються. Хоча Веспасіян Каховський (2) і виводить назву козаків від кіз диких, оскільки тільки з ними в час битви проворство їхнє зрівняти можна і оскільки ловлею кіз невтомно займаються, проте більш переконливою видається думка Стриковського (3), який по-іншому цю назву пояснює: козаки беруть свій початок від якогось проводиря Козака, стараннями котрого не раз татари були битими. Олександр же Гвагнін (4) від волі цю назву пояснює, оскільки прабатьки козацькі завжди з власної волі з охотою на битву вирушали, так само, як і козаки зараз, не приховуючи своєї хоробрості, з власної охоти на війну йдуть; бо ж волею спонукувані вони малими силами тьму-тьмущу ляхів побивали і, ледь не всю Польщу з боями пройшовши, Малоросію від тяжкого ярма панського визволили. ‹…›
     Оскільки ці люди ще здавна були людьми військового стану і більше відчували нахил до вправ з мечем, а не до трудової повинності, оскільки вони зневажали ярмо рабське і рабську покору, то більше схильні були з власної волі на Дніпрі за порогами в місцевості пустельній та дикій проживати, перебиваючись ловлею звіра та риби і морськими походами на бусурман. Але року 1516, коли Жигмонт перший, король польський, організував рушеніє на великого царя московського, хан татарський Мелін-Гирей, виждавши слушну годину, порушив мир з поляками і повів свої загони на Російську землю; вогнем і мечем він пройшовся по містах та весях і, взявши силу бранців, повернувся за Перекоп. Тоді король, не стерпівши плюндрування, зібрав охочих воїнів з козаків та поляків і спорядив їх на Бєлгород, де вони, здобувши величезну здобич, повернули назад, але якраз тут їх нагнали турки і татари; в битві, що зав’язалася, воїни-християни здолали турків. Ось саме після цієї битви і почали вони козаками зватися. Навіть якщо були і ляхами, але з своєї волі на татарів ходили і примикали до вільного, не найманого воїнства. Відтоді, прославившись у численних битвах, козаки ввійшли в силу і набрали в мужності, привикли до недоїдання, спраги, спеки та до інших незгод просто неба. За харч їм служило звичайне квашене тісто, яке вони варили нарідко і звали соломахою. Стравою своєю були цілком вдоволені, а коли траплялося, що їжа випадала з рибою, або, як козаки кажуть, із щербою, то такий наїдок за найкращу трапезу вважали. Проживають вони в куренях по сто п’ятдесят чоловік, а буває й більше, і всі ото тільки згаданою щойно їжею харчуються. Живе курінь під проводом старшого, чоловіка, як правило, у військовій справі найвправнішого, і його шанують і коряться йому, як найстаршому після кошового отамана; але і старші їхні живуть разом із звичайними, і якщо хоч чим скривдять простого, перевершивши своє право, то, так як звичайну сірому, карають на смерть. Злодійство і підступність поміж ними не водиться, а якщо ж трапиться, що хтось візьме путо або канчук, то за це винного вішають на гілці дерева. Кожен має одну або дві одежини. Та коли ідуть походом в турецьку або татарську землю, то беруть дуже велику здобич і везуть назад силу силенну добра всякого. На озброєнні мають самопали, шаблі, келепи, стріли та списи і користуються всім цим так вправно, що і найвправніший польський гусарин або ж рейтар німецький з ними зрівнятися не можуть. Є кінні та піші, і стільки їх, козаків, скільки на Малій Русі люду, і їх зовсім не треба силою збирати, як ото в багатьох чужоземних краях роблять, не треба наймом заманювати; а кине клич старший або полковник який і стільки воїнства збереться, що як трава стане, і з цього приводу добре було сказано турецькому цареві, коли той запитався, скільки козацького війська маємо. «У нас, – сказано було, – царю турецький, що лоза, то й козак, а де байрак, то по сто й двісті козаків там». І всі вони в січі незмірно хоробрі. Це про них сказано: вони Русь за своє багатство велике мають, хитрість військову та мужність у війні знають. Це про них сам султан турецький говорив: «Коли навколишні держави йдуть проти мене, я сплю – не зважаю, а до козаків увесь час мушу дослухатися, весь час слухаю, не дрімаю». І спокійно жити не можуть, навіть коли в їхньому краї мир запанує, то своєю волею збираються і йдуть на підмогу іншим народам; заради малої користі велику турботу собі на плечі кладуть і на вутлих, з одного дерева зроблених лодіях дерзають через море пливти.

Літопис гадяцького полковника Григорія Грабянки. – К., 1992. – С. 15, 22 – 23, 24 – 25.
                                                             ***
1 Грабянка Григорій (р. н. невідомий – близько 1738 рр.) – представник козацької старшини, автор козацького літопису «Действия презельной и от начала поляков кровавой небывалой брани Богдана Хмельницького... с поляками... Року 1710», у якому висвітлено події до 1709
2 Каховський Веспасіан (1633 – 1700 рр.) – польський поет та історик, офіційний придворний історіограф польського короля Яна Собєського, автор чотиритомного твору «Польські аннали від смерті Владислава IV», у якому висвітлено події 1648 – 1672 рр.
3 Стрийковський Мацей (близько 1547 – після 1582 рр.) – польський дипломат, священик, автор «Хроніки Польської, Литовської, Жмудської і всієї Русі», доведеної до 1572 р.
4 Ґваньїні Олександр (1538 – 1614 рр.) – автор «Хроніки Сарматії Європейської».

                                                 Завдання до джерела:
1. Які точки зору щодо походження козацтва згадуються у джерелі? Прихильником якої з них був автор?
2. Коли та за яких обставин, на думку автора, з’явилися власне українські козаки. Порівняйте ці відомості з даними Густинського літопису.
3. Яку інформацію щодо повсякденного життя та озброєння козаків вміщено у «Літопису»?
4. Проаналізуйте ставлення автора до козаків.

                                   ЯН АНДЖЕЙ КРАСІНСЬКИЙ (1)
                                      ПРО ОЗБРОЄННЯ КОЗАКІВ
1574 р.
     Останній рід кінноти складають козаки, які легко переносять холод, голод та будь-які тяготи. Озброєні вони дуже легко, зовсім як татари. Коні у них дуже рухливі та придатні для дрібних сутичок. Сідла влаштовані так, що на них легко повертатися на всі боки і стріляти з лука. У битвах вони користуються більш за все луком, поціляючи ворожих вершників та їх коней дощем стріл. Шаблями татарськими озброєні. Списи також короткі мають. Ворожою країною вони пересуваються надзвичайно швидко, знищуючи все вогнем і мечем. Швидкістю рухів забезпечується безпека воїна та перемога над ворогом. Постійно перебуваючи у розлогих подільських степах, де вони ведуть безперервну війну з кримськими (таврійськими) татарами, козаки возять із собою в сідельних торбах усі улюблені харчові припаси, як ось: хліб, солену свинину та сіль, перемішану з перцем. Кожен, крім того, має при собі сокиру та трут, аби у випадку вдалого полювання на звіра, котрого багато водиться у безлюдних пустищах, які відвідують козаки, мати можливість відразу розвести вогонь і зажарити здобич, приправивши її сіллю та перцем.

Вирський Д. Річпосполитська історіографія України (ХVI – середина ХVII ст.). – У 2-х ч. – К., 2008. – Ч. 2 (Додатки). – С. 301.
                                                                        ***
1 Красінський Ян Анджей (1550 – 1612 рр.) – автор першого друкованого географічно-політичного опису Речі Посполитої «Полонія. До ясновельможного та могутнього Генріха Першого Валуа, з ласки Божої польського короля», виданої у Болоньї у 1574 р.

                                  Завдання до джерела:
1. З чого складалося озброєння козака у XVI ст.?
2. У чому полягали переваги козацького озброєння?
                З «ХРОНІКИ» Й. БЄЛЬСЬКОГО (1) ПРО ЗВИЧАЇ КОЗАКІВ
Кінець XVI ст.
Про Козаків
Ці люди на Низу зазвичай займаються тим, що ловлять рибу, (ріка ця впадає до Дніпра) (2), там же її, на сонці, без солі, сушать і тим харчуються протягом літа, а на зиму розходяться у найближчі міста, а саме: в Київ, Черкаси та інші, човни свої поховавши на острові у безпечному місці на Дніпрі та кількасот чоловік там залишивши – на корені або, як вони кажуть, при стрільбі. Вони мають і свої гарматки, які на турецьких замках набрали і в татар повіднімали. Спочатку козаків не було так багато, але тепер збирається їх до кількох тисяч чоловік, особливо останнім часом їх намножилося. Вони дуже часто завдають великої шкоди татарам і туркам: як ось вже кілька разів Очаків, Тягиню, Білгород та інші замки руйнували; і в полях немало брали худоби, так що вже не насмілюються ані турки, ані татари так далеко вівці та рогату худобу випасати, як то раніш було, також не випасають вони худоби на цьому [правому] боці Дніпра далі ніж за десять миль (3) [від згаданих замків]. Козаки найбільше сварять нас із турками; і татари кажуть, що аби не вони, то з нами добре мешкали б, але татарам не треба вірити. Добре, щоб козаки були, але щоб до ладу приведені і платилося б їм: і нехай би вони там на Дніпрі постійно мешкали по виспах (4) або островах, яких там є кілька дуже неприступних (придатних до оборони), таких що якби на котромусь засіло кілька або кільканадцять сотень чоловік, то хай і найбільше військо прийшло б, нічого б їм там не вчинило б. {Кохання} І між іншими є там острів один, який називають [островом] Кохання (5); він лежить між порогами, на відстані 40 миль від Києва, і завдовжки є кілька миль. Коли татари чують про козаків на ньому, то не так легко до нас переправляються, бо з цього острова можна їм перешкодити переправу Кременецьким та Кучманським бродами (6), тими двома, що вони звичайно до нас переправляються. {Хортиця.} Неподалік є й інший острів, котрий зветься Хортиця, на якому Вишневецький перед тим мешкав і татарам на великій перешкоді був, так що за нього не сміли вони так часто до нас удиратися; трохи нижче цього острова ріка Тисмениця (7) в Дніпро впадає, 44 милі від Києва. {Томаківка.} Є ще третій [острів], котрий зветься Томаківкою, на якому найбільше низові козаки мешкають, він править їм за найміцніший замок; навпроти нього впадають у Дніпро дві ріки, Тисмен і Фесин (8), що витікає з Чорного лісу. Є й інших менших виспів або островів там немало, і коли б на них збудувати замки й міста осадити, не важилися б татари до нас так часто приходити. Але ми у Самбора радше воліємо від них захищатись. {Пороги.} Водою також марно мав би будь-хто [пробувати] їм [козакам] щось вчинити, бо там з моря ніякі галери чи боти на Дніпро внестись не можуть з огляду на Пороги, які Господь Бог сам укріпив, і якби не вони, давно б тамошні краї відвідали турки; але козаки так призвичаїлися до того, аби ті Пороги долати у своїх шкіряних човнах, які вони звуть чайками, по линвах спускаючись і так само по линвах же [човни] вгору витягаючи. У таких самих човнах колись Русь Грецьким цесарям шкоди завдавала, нападаючи часом аж під самий Константинополь, як про це Зонара, грецький історик (9), пише. Мабуть, і тепер козаки зробили б так, якби їх було так само багато. І відтак турки на тому стоять, аби тамтешні краї пустими були і люди [там] не множилися, щоб вони були безпечні у Царгороді. {Порт у Білгороді.} Був також колись у тамтих краях порт великий, власне в Білгороді, з якого аж до самого Кіпру пшеницю з Поділля возили; тепер тільки каравани тамтою землею до Москви ходять на Очаків, де з Білгорода гостинець (торгівельний шлях) є великий, на якому часто козаки турецьких купців розбивають і, коли бажають язика дістати, там його найшвидше дістають. Утім, не лише на Дніпрі, але і на Тисмениці й Оршаниці (10) річках менших є таких островів досить, на яких замків потужних для татар можна набудувати: {Балаклій.} так також і Балаклій (11) коли б оправити, який лежить над Чапчаклеєм-річкою, дев’ять миль від Очакова, {Шляхи татарські.} не так би легко тамтешні татари важилися до нас ходити, особливо Чорним шляхом (12), котрий від Чорного лісу є названий, бо в ньому звикли татари таїтись аж поки всі переправляться через Синю Воду, то є озеро дуже спокійне поблизу того місця, де Дніпро впадає до моря. Також коли б також збудувано замок на Кременчуку (що його Король Пан наш нинішній доручив уже було Миколаєві Язловецькому, старості снятинському (13). Якби це [було] на Німецьких річках або це мали Венеціанці, не були б вони так недбалі в цьому як ми. І якби лише ми козаків приспособили, то легше до того прийшли, особливо Татарські упоминки на них [себто на утримання козаків] обернувши. І якби навіть кварти (14) на жовнірів не вистачило б, адже через збільшені видатки [спеціальний] побор на якийсь час можна встановити, щоб там міста і замки, як то має бути, стали. Їх же було б з чого будувати, бо там деревини досить на тих островах, із камінням також не важко [себто за ним справа не стане]. Чим би ми разом тим вошам татарам відняли [силу], єдино якби ми самі того хотіли. {Оришовський.} Про що чув досить мудрі мови Яна Оришовського (15), стрийця мого, який тривалий час гетьманом у козаків бував і знайомий з тамтешніми місцями добре. Він осилив би ту [справу] і став би її розумом.
{Козаки донські.} Є також козаки московські, що їх кличемо Донськими і з ріки Дону на Волгу часом переходять, чайки свої волоком через гору Переволоку перетягуючи. Ці також татарам, де можуть, шкоди завдають, відтак татари над Москвою, так само як і над нами, звикли мститися. Ходять також інколи наші Низові з ними, але землею [суходолом] мусять [добиратись], бо водою не можуть. І за тих часів, коли Стефан-король (16) хотів їх доконечно вигубити, забиралися до Москви до тих других козаків, звідки ще більшу небезпеку [король] побачив і тому ймовірно дав їм спокій. Відтак сваволя в них тим більше проросла так, що дійшло до того, що замість користі, нам більше шкодять. Треба, щоб у порядку були і сплачувано їм, а [щоб] гетьмана від короля мали, а також, аби сотники і отамани присягали: без сумніву була б [тоді державі] їх послуга добра і безпечніше було б у тамтешніх краях із ними. Але я це комусь мудрішому в цій [справі] доручаю.

Вирський Д. Річпосполитська історіографія України (ХVI – середина ХVII ст.). – У 2-х ч. – К., 2008. – Ч. 2 (Додатки). – С. 325 – 330.

                                                            ***
1 Бєльський Йоахим (1540 – 1599 рр.) – польський хроніст, упорядник «Хроніки Польщі» (1597), син Мартина Бєльського (1495 – 1575 рр.) – автора першого польського історичного твору «Всесвітня хроніка» (1551).
2 На думку Й. Бєльського, «Низ» – назва притоки Дніпра.
3 Миля: мала – 6350 м, середня – 7030 м, велика – 7810 м, тобто на відстані 60 – 80 км.
4 Островах.
5 Кухарів острів.
6 Кременецький брід знаходився на Південному Бузі, Кучманський – через річку Кучмань, праву притоку Південного Буга.
7 Напевно, р. Інгулець.
8 За припущенням Д. Вирського, «Тисмен» – р. Томаківкa, а «Фесин» – р. Базавлук (можливо, р.Чортомлик).
9 Зонара Іоанн – візантійський хроніст ХІІ ст.
10 На думку Д. Вирського, йдеться про р. Вільшану, праву притоку Дніпра (неподалік Черкас).
11 Балаклей – замок над р. Чапчаклея, поблизу її впадіння до Південного Бугу. 1585 р. люстратори Речі Посполитої радили уряду відбудувати тут замок.
12 Починався біля Перекопу, вів до переправ у гирлі Дніпра, далі до верхів’їв річок Тясмин, Інгул та Інгулець, де ділився на кілька шляхів (у тому числі Кучманський – на Бар).
13 М. Язловецький був призначений польським  урядом  очільником  козацтва.
14 Кварта – чверть прибутків з державних земель, за рахунок якої фінансувалось коронне військо.
15 Ян Оришовський (близько 1535 – 1605 рр.) – згідно з реформою Стефана Баторія був призначений гетьманом реєстрового козацтва.
16 Стефан Баторій – король Речі Посполитої у 1576 – 1586 рр.

                                              Завдання до джерела:
1. Які осередки низового козацтва зазначено у джерелі?
2. Про які заняття козаків згадує Й. Бєльський?
3. Яких заходів хроніст пропонував вжити уряду Речі Посполитої, щоб запобігти татарській загрозі? Яким чином, на його думку, мало бути реформовано козацтво?
4. Як Ви розумієте вислів Й. Бєльського: «Але ми у Самбора радше воліємо від них [татар] захищатись»?
                                         ІСТОРИЧНА ПІСНЯ ПРО БАЙДУ
XVI ст.
В Цариграді на риночку
Там п’є Байда мед, горілочку;
Ой п’є Байда та не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой п’є Байда та й кивається,
Та на свого цюру поглядається:
«Ой цюро ж мій молодесенький!
Та чи будеш мені вірнесенький?»
Цар турецький к ньому присилає,
Байду к собі підмовляє:
«Ой ти, Байдо, ти славнесенький,
Будь мені лицар та вірнесенький,
Візьми в мене царівночку,
Будеш паном на всю Вкраїночку!»
«Твоя, царю, віра проклятая,
Твоя царівночка поганая!»
Ой крикнув цар на свої гайдуки:
«Візьміть Байду добре в руки,
Візьміть Байду, і зв’яжіте,
На гак ребром зачепіте!»
Ой висить Байда та й не день, не два,
Не одну нічку та й не годиночку;
Ой висить Байда та й гадає,
Та на свого цюру споглядає,
Та на свого цюру молодого
І на свого коня вороного:
«Ой цюро ж мій молодесенький!
Подай мені лучок та тугесенький,
Подай мені тугий лучок
І стрілочок цілий пучок!
Ой бачу я три голубочки,
Хочу я убити для його дочки!
Де як мірю, там я вцілю,
Де я важу, там я вражу!»
Ой як стрілив – царя вцілив,
А царицю в потилицю,
Його доньку  в головоньку.
«Отто ж тобі, царю,
За Байдину кару!
Було тобі знати,
Як Байду карати:
Було Байді голову ізтяти,
Його тіло поховати,
Вороним конем їздити,
Хлопця собі зголубити».

Дзюба О. М., Павленко Г. І. Літопис найважливіших подій культурного життя в Україні (Х – середина XVII ст.). – К., 1998. – С. 123 – 124.

                                                 Завдання до джерела:
1. Якого історичного діяча ототожнюють з фольклорним персонажем Байдою? Чим він уславився?
2. Коли і під час якого походу Д. Вишневецький потрапив до турецького полону, де був страчений?
3. Які факти у баладі відповідають даним інших історичних джерел про загибель Д. Вишневецького, а які, на Вашу думку, є фольклорним вимислом?
4. Які козацькі чесноти оспівані у пісні?
                           З «ЩОДЕННИКА» ЕРІХА ЛЯСОТИ
                            ПРО УХВАЛЕННЯ РІШЕНЬ НА СІЧІ
1594 р.
     ‹…› Ми пішли до своїх куренів (Hutten), які вони звичайно називають кошами (Koczen), зроблених із хмизу, а зверху обкладених кінською шкурою для захисту від дощу. ‹…›
20-го червня ми мали аудієнцію і передали письмово в Колі те, що нам наказано відносно вербування.
     У відповідь на це вони попросили переданий нами лист і зажадали, щоб кожен висловив свою думку. Але коли вони всі на перший і другий заклик гетьмана вперто мовчали, то розділились (як це звичайно у них буває, коли домовляються про щось важливе) і утворили два кола, в одному було начальство, а в другому простолюд, який вони називають черню (Czerna). А як порадилися тут і там, чернь, нарешті, своїм звичайним вигуком схвалення (acclamation – лат.) погодилась відправитися на службу Й. І. В. і на знак цього кидала шапки вгору і відразу ж побігла до другого кола начальства і погрожувала їм, що, як хтось буде противитися, то вони помчаться з ним до річки і втоплять. Але командуючі також негайно погодились, бо вони не могли протистояти черні (яка була сильнішою, могутнішою і більш згуртованою, зате коли була розгнівана, то не терпіла ніяких заперечень), але одного лише хотіли – домовитись з нами про Умови. Для цього вони вибрали дванадцять депутатів (Deputaten) і знову викликали нас в Коло. ‹…›
     Потім, коли осавули (командири, які можуть вважатись приблизно лейтенантами) походжали в великому Колі і об’являли це іншим, чернь знову відділилась і утворила окреме Коло, а після проведеної наради знову з урочистими вигуками схвалення, підкидаючи шапки вгору, висловила згоду. Коли після цього ми вийшли з Кола, вони вдарили у військові барабани, відразу ж засурмили і дали біля десяти залпів із важкої артилерії, а вночі запустили кілька ракет.

Щоденник Еріха Лясоти із Стеблова / [переклад, підготовка до друку, редагування Л. В. Пащина, Г. І. Калайда, А. Л. Сокульський] // Запорозька старовина. – К.; Запоріжжя, 2003. – С. 222 – 277. – Режим доступу:
http://www.svit.in.ua/kny/bookla.htm

                                                Завдання до джерела:
1. Схарактеризуйте історичні обставини, за яких відбулися описані у «Щоденнику» події.
2. Що являв собою курінь?
3. Яким чином, згідно з даними «Щоденника», відбувалось ухвалення рішень на Січі? Чи відповідають ці відомості інформації з інших джерел?
4. Спираючись на дані джерела, визначте риси суспільного ладу, притаманні Запорозькій Січі.

                                       З «ОПИСУ УКРАЇНИ» Г. Л. де БОПЛАНА
                                   ПРО ВИБОРИ КОШОВОГО ОТАМАНА НА СІЧІ
Середина XVII ст.
     [Як козаки вибирають кошового отамана]
     Залишається ще розказати, що ми обіцяли, про те, як козаки вибирають свого генерала (отамана) і також як вони йдуть у похід через Чорне море аж до Анатолії воювати проти турків. Ось як вони вибирають свого генерала. Зібравшися, старі полковники і старі козаки, які мають у них повагу, віддають кожний голос за того, кого вважають найбільше здатним, і він є вибраний більшістю голосів. Якщо той, кого вибрали, нерадо приймає пост, вибачаючися, що він нездібний, нездатний чи не має доволі досвіду або замолодий, це йому не помагає. Вони тоді дають йому лише одну відповідь, а саме, що він не гідний такої честі і на місці його вбивають як зрадника, хоча, так чинячи, самі вдаються до зради. Ви ж пригадуєте собі те, що я сказав раніше, коли говорив про їхні звичаї та їхню звичайну зрадливість. Якщо вибраний козак приймає пост генерала, він дякує раді за виявлену йому честь, і хоч він негідний і нездібний до такої посади, однак запевняє, що постарається пильно і запопадливо їм служити як у загальних, так і в окремих справах, і буде готовий віддати своє життя на службі своїх братів (так вони себе називають). Після цих слів всі йому плескають і кричать «Віват! Віват!» («Слава! Слава!»). А потім один за одним, відповідно до їх становища, усі йдуть йому кланятися. Генерал подає руку – це в такий спосіб вони вітаються між собою. Ось так вони проводять вибори свого генерала, що відбувається часто серед безлюдного степу. Вони всі йому дуже послушні, і цей начальник у їхній мові називається гетьман. Влада його необмежена, він може стинати і карати на палю тих, хто провинився. Козаки дуже строгі, але не роблять нічого без військового трибуналу, який називають радою. Генерал може зазнати неласки, тому він мусить бути дуже обережним, коли веде війну, і дбати, щоб їм не трапилася невдача, а у випадку поганої зустрічі (з ворогом) він мусить бути першим, бо якщо він поповнить якусь низькість, вони його вбивають як зрадника. Після цього негайно обирають іншого у спосіб, який я вже описав. Їх провадити і командувати ними справа нелегка, і нещасний той, кому це випадає; упродовж сімнадцяти років, які я служив у цій країні, всі ті, що були на цьому пості, скінчили нещасливо.

Боплан Г. Л. Опис України / Г. Л. Боплан. – Львів, 1998. – С. 92 – 94.

                                      Завдання до джерела:
1. Яким чином відбувалися вибори кошового отамана на Січі?
2. Які відомості з «Опису України» Боплана свідчать про демократичні відносини серед козаків?
3. Яку інформацію з «Опису України» Боплана Ви можете поставити під сумнів?