5 клас

20.05.20

НАУКА ТА ОСВІТА НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ

1. Роль освіти та науки в суспільстві

Освіта і наука відігравали велику роль в розвитку суспільства в усі історичні періоди. Через освіту суспільство передає свою культурну спадщину (накопичені знання, цінності, навички) від одного покоління іншому. Відповідно до своїх здібностей та зусиль у навчанні людина отримує певний фах, професію. Таким чином, освіта допомагає людині реалізувати свої здібності та бажання.

Важливим чинником розвитку суспільства є наука. Наукова діяльність спрямована на здобуття нових знань про природу та суспільство. Без науки неможливий розвиток різних галузей промисловості, енергетики, транспорту, сільського господарства, сфери послуг. Завдяки відкриттям у науці ми можемо користуватися такими звичними речами, без яких важко уявити сучасне життя, як комп’ютер, телефон, телебачення, фотографія тощо. Наукові здобутки в медицині дають змогу успішно лікувати різноманітні хвороби, що раніше важко піддавалися лікуванню чи були невиліковними. І цей перелік щодо важливості науки в житті людини і суспільства можна продовжувати нескінченно.

Видатний біолог Ілля Мечников за роботою (лауреат Нобелівської премії, випускник Харківського університету і завідувач кафедри зоології Одеського університету)

2. Як розвивалися освіта та наука в княжі часи?

Активний розвиток освіти і науки на Русі-Україні розпочався після запровадження християнства. При церквах та монастирях почали відкриватися школи, де навчали читати, писати, рахувати, співати церковних пісень.

Поміркуйте

Чим був зумовлений розвиток освіти та науки в княжі часи?

Ольга Гальчинська. Бібліотека Ярослава Мудрого

Про поширення наукових знань та освіти дбав князь Ярослав Мудрий. За його наказом до країни завозили книжки з інших держав із різних питань пізнання світу. У «Повісті минулих літ» зазначається:

«Любив Ярослав книги... Зібрав скорописців багато, і перекладали вони із грецької на слов'янське письмо. Написали вони книг велику силу, ними повчаються вірні люди і насолоджуються плодами глибокої мудрості...».розвитку на Русі набули також знання з географії, медицини, хімії, математики. Це було зумовлено практичною діяльністю людини. Так під час зведення будівель застосовувалися знання з математики. При виготовленні скла, мозаїк, фрескових розписів храмів потрібно було знати хімічні властивості різних матеріалів.

3. Які навчальні заклади виникали на українських землях у XVI ст. — XVIII ст.?

Поява та поширення книгодрукування на українських землях позитивно вплинуло на розвиток освіти та науки. У ХVІ ст. на українських землях відкривається чимало шкіл. Практично в кожному великому селі, у містечках і містах були школи. Оскільки навчання було безкоштовним, діти всіх верств могли вчитися, зокрема і сироти. Як стверджував мандрівник Павло Алеппський (у 1654 р.) серед українців у державі Богдана Хмельницького «всі або майже всі вміють читати і знають порядок молитов і співів, навіть більшість їхніх жінок і дочок».

У 1576 р. князь Василь-Костянтин Острозький заснував в Острозі першу науково-освітню установу на українських землях — Острозьку академію. Для роботи в ній було запрошено фахівців із кількох європейських країн.

Визначною подією в розвитку освіти та науки на українських землях стало заснування в 1632 р. Києво-Могилянської колегії (Києво-Могилянської академії). З часом вона стане великим науково-освітнім центром України, випускниками якої буде чимало вчених. До академії могли вступити всі бажаючі, незалежно від походження. Навчання в ній тривало 12 років.

У 1661 р. був заснований Львівський університет, який готував священників, чиновників для суду, прокуратури та державних установ, шкільних вчителів, лікарів.

Старий корпус Києво-Могилянської академії

Князь Василь-Костянтин Острозький

4. Якими були особливості розвитку освіти та науки в ХІХ столітті?

ХІХ століття характеризується подальшим розвитком освіти та науки. Розвиток промисловості та сільського господарства вимагав освічених людей, які б володіли певним фахом. У великих містах відкриваються нові навчальні заклади — ліцеї, гімназії, професійні школи, реальні та промислові училища, які готували спеціалістів у певній галузі. Зокрема, біля Харкова було відкрито землеробську школу, на Чернігівщині — школу бджільництва, в Одесі — садівничу, у Єлисаветграді — медичну школу, у Києві — фельдшерське училище, у Миколаєві — артилерійське і штурманське та ін.

У 1805 р. відкривається Харківський університет, при якому діяли лабораторії, клініки, астрономічна обсерваторія, ботанічний сад, бібліотека, ветеринарна школа, яка згодом стала самостійним інститутом. Університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні — тут велися дослідження народного побуту, історії та мови, розгорталася літературна діяльність, формувався україномовний театр.

У 1834 р. було засновано університет у Києві. Чимало його випускників стали видатними педагогами та вченими, літераторами і громадськими діячами. У 1859-1870-х рр. при університеті діяв аматорський театр, у якому працював видатний етнограф Павло Чубинський.

Поміркуйте

На основі тексту встановіть які навчальні заклади відкривалися на українських землях у ХІХ ст. Чим це було зумовлено?

Запам'ятайте

Університет — вищий навчальний та науковий заклад, який здійснює підготовку фахівців вищої кваліфікації з різних напрямів та спеціальностей різної спрямованості. Також в університетах проводяться наукові дослідження.

Університет Святого Володимира (поштівка початку 1910-х років)

У другій половині ХІХ ст. на українських землях було засновано ще два університети — в Одесі та Чернівцях. Утім, прискорений розвиток економіки потребував дедалі більше висококваліфікованих працівників. Це зумовило виникнення цілої мережі вищих спеціалізованих навчальних закладів, зокрема були засновані Київський політехнічний інститут, Вище гірниче училище в Катеринославі, Харківський ветеринарний інститут, Глухівський учительський інститут та інші.

5. Які винаходи були зроблені завдяки українським вченим у ХХ столітті?

Українські вчені зробили вагомий внесок у скарбницю світової науки. Чимало їхніх розробок використовувалися в промисловості, сільському господарству, медицині, авіації, ядерній енергетиці, транспортній та космічній галузях. Наведемо лише кілька прикладів.

Київський авіаконструктор, який емігрував до США, Ігор Сікорський є винахідником гелікоптеру. Уродженець Житомира Сергій Корольов вважається засновником космонавтики. Під його керівництвом було запущено перший штучний супутник Землі, здійснено перший політ людини в космос та вихід людини у відкритий космос. Найбільший транспортний літак у світі Ан-225 «Мрія» був спроектований і побудований у Києві. За праці про імунітет Ілля Мечников (спільно з німецьким лікарем та вченим Паулем Ерліхом) у 1908 році став лауреатом Нобелівської премії у галузі фізіології та медицини. Значний внесок у лікування хвороб серця зробив Микола Амосов.

Обговоріть у класі

Як взаємопов’язані освіта та наука? Чи можливими б були винаходи українських науковців без розвитку освіти?

Ігор Сікорський під час випробувального польоту на гелікоптері (1941 р.)

Сергій Корольов — засновник космонавтики

Микола Амосов — український хірург-кардіолог

У 1951 р. в Україні під керівництвом Сергія Лебедєва був створений перший у континентальній Європі комп'ютер, який називався — Малою електронною лічильною машиною.

Перше дітище Сергія Лебедєва — Мала електронна лічильна машина

Незважаючи на назву ця електронна лічильна машина займала велику площу і мала 6000 радіоламп. Одночасно над розробленням обчислювальних машин працювали науковці з інших країн. Саме ці дослідження визначили подальше спрямування розвитку комп’ютерної техніки в усьому світі й поклали початок в 1960-х роках комп’ютеризації — масовому використанню комп’ютерів у виробництві, обороні та інших сферах життя суспільства.

Україна має потужний науковий потенціал і наведений далеко неповний перелік винаходів - доказ цього. Найбільшим центром наукових досліджень є Національна академія наук України. Також великими науковими центрами є національні галузеві академії та університети.

06.05 Праця і господарство: колись і сьогодні

Людина і навколишнє середовище

Розвиток людської спільноти залежить поряд з іншими факторами від особливостей географічного розташування і природних умов, на яких вона існувала. Українські землі розташовані у південно-східній частині Європи.

Майже дві третини території українських земель складали розлогі чорноземи, що завжди були головним багатством народу, а водночас – постійною причиною зазіхань сусідів на них.

Життя на цих землях впливало на формування характерних рис суспільного життя українців. Родючі ґрунти дозволяли українським селянам успішно вести одноосібні господарства

Переважну більшість українського народу наприкінці XVIII ст. складали селяни, які здавна трудилися коло землі, жили в мальовничих селах і не квапилися зміняти їх на міські житла. Промислова революція поступово впливала на цю ситуацію, однак і наприкінці ХІХ ст. селяни складали 95 % населення України.

Зміни в житті українців під імперською владою

Наприкінці XVIII ст. землі, заселені українцями, опинились у складі Австрійської та Російської імперських політичних систем, життя в яких суттєво відрізнялося від звичних умов. Обидві імперії були величезними територіальними об’єднаннями, що складалися з центру та підвладних територій, заселених різними народами.

Імперії мали централізовану структуру управління з особою імператора на верхівці владної піраміди. Виконання законів і розпоряджень імперського уряду покладалося на численне чиновництво. З-поміж різноманітних завдань, що покладалися на імперське чиновництво, найважливішим було збирання податків. Але використовувалися вони не на місцеві потреби, а на реалізацію імперських планів і, ясна річ, на потреби самих чиновників. Усіма засобами впливу імперія виховувала в них покору і вірність, наголошуючи, що це є головним моральним і релігійним обов’язком громадян. Відтак більшість населення поступово пристосовувалася до імперських порядків і вважала їх цілком розумними.

Велике значення в управлінні підвладними територіями поряд із чиновництвом надавалося армії. Для місцевого населення військовий ставав звичною постаттю, а для суспільної еліти військова служба була можливістю зробити непогану кар’єру. Одночасно з цим утримання імперської армії стало важким тягарем для населення українських земель.

Особливістю життя у складі імперій стала його детальна регламентація. В українському суспільстві попередньої доби суспільна влада – як козацька старшина, так і польська шляхта – ніколи не захоплювалися виданням значної кількості документів стосовно впорядкування питань повсякденного життя. Імперська влада, навпаки, вважала за необхідне регламентувати життя своїх багатонаціональних підданих на місцях, згідно з єдиними стандартами, чисельними розпорядженнями зі столиці.

Ставлення обох імперій до українських земель, загарблених ними наприкінці XVIII ст., мало значні відмінності. Австрійська імперія була гуртом різних народів, з-посеред яких жоден не мав абсолютної більшості. Внаслідок цього австрійський уряд ніколи не намагався стверджувати, що українські землі є корінними імперськими землями, і лише доводив своє право володіти ними, визнаючи при цьому, що їх населяють інші народи.

Російська імперія ніколи не визнавала, що підкорила землі, заселені іншим народом; навпаки, російський уряд постійно підкреслював, що землі Наддніпрянщини є давньою і невід’ємною частиною Росії, яку було раніше у неї відібрано, а тепер повернуто. Український народ уважали «малоросами» і часткою «великоросійського народу». Лише наприкінці ХІХ ст. внаслідок розгортання українського національного руху в імперських верхах про них дедалі частіше з майже неприхованим роздратуванням почали казати як про «інородців». Наявність в імперії російського народу, який складав більшість населення, спричиняли політику насильницької русифікації всіх сфер суспільного життя. Внаслідок цього питання збереження народної культури, історії та мови стало, без перебільшення, питанням виживання українців як етносу.

 Ментальність українського народу

Для розуміння життя українців під імперською владою важливим є зрозуміти те, як вони сприйняли дійсність, що відчували і чим переймалися, або визначити риси їхнього менталітету. Для нього були притаманні такі риси:

- населення українських земель від часу своєї появи займалося рільництвом. Земля була водночас і засобом існування, і найбільшим багатством, за яке постійно велася боротьба і яке належало захищати від зазіхань сусідів;

- розташування України на межі впливу двох світів спричинили формування двох основних типів реакції українців на навколишні реалії. Загроза поневолення і втрати рідної землі штовхала найрішучіших присвячувати своє життя захисту Батьківщини. Саме з них сформувалося славнозвісне українське козацтво. Інший тип українського народу складали ті, хто намагався пристосуватися до життя в умовах постійної небезпеки. Головним для них було вижити, сховатися від ворогів, приховати свої почуття і навчитися жити під владою загарбників. Саме звідси бере початок одвічне намагання українців пристосуватися до існуючої влади за принципом «нічого, потерплю, могло бути й гірше». Так склалися «малоросійська ментальність» («синдром малоросійства») і «рутенство». Кількість осіб першого, козацького, типу, схильного до боротьби за свої права, завжди була меншою, оскільки велика їх частина гинула, захищаючи рідну землю;

- особливістю національного характеру українського народу була його неагресивність. Протягом віків вони ніколи не намагалися захопити землі сусідів, лише бажали мати можливість жити спокійно на власній землі.

Після того як Російська імперія ліквідувала автономію Гетьманщини, для представників колишньої козацької старшини внаслідок зрівняння у правах із російським дворянством відкрилися можливості для блискучої кар’єри. Типовим прикладом прояву «малоросійської ментальності» в цих умовах стало висловлювання нащадка генерального судді Василя Кочубея – Віктора Кочубея, який став одним із друзів російського імператора Олександра І. «Хоч і народився я хохлом,– казав він,– я більший росіянин, ніж хто інший... моє становище підносить мене над усякими дріб’язко­вими міркуваннями. Я розглядаю турботи ваших губерній (Над­дніпрянської України) під кутом зору спільних інтересів усього нашого суспільства. Малоросійські погляди мене не обходять». «Малоросійство» було хворобою не лише українського народу; аналогічні явища спостерігалися в усіх народів, поневолених імперіями. А втім, варто зазначити, що ті, хто розпочав процес українського національного відродження на Лівобережжі, також вийшли з лав малоросійського дворянства.

Традиційні види господарської діяльності українців

Заняттями українського народу здавна були рільництво, скотарство, бджільництво, рибальство і мисливство. Вагомість кожного з цих занять у господарстві змінювалася протягом століть, одначе найголовнішим завжди було рільництво. Найпоширенішою системою обробітку ґрунту в ХІХ ст. залишалося трипілля. Для обробітку землі до 80-х рр. ХІХ ст. використовували традиційний український важкий плуг, що його називали тоді малоросійським, новоросійським, степовим. На початку 40-х рр. ХІХ ст. поряд із ним розпочали застосовувати легкий плуг, винахідником якого вважався полтавський селянин Стеценко. Посівні роботи виконувались, як і перше, вручну. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, овес, гречку, просо. Для збирання врожаю застосовували серп і косу. Промислова революція спричинила появу різноманітних сільськогосподарських машин, але більшість селян в силу різних обставин продовжувала використовувати давні знаряддя праці.

Городництво було переважно жіночою справою. Город української господині не можна було уявити без соняшників (попервах їх використовували лише як декоративну рослину) і кукурудзи, що були завезені в Україну з Америки. Протягом першої половини ХІХ ст. на Півдні з’явилися помідори, які згодом поширились і в інших регіонах. Відтоді почали вирощувати баклажани і перець. Славились і херсонські кавуни, що їх вирощували на Півдні з XVI ст. Ними торгували не лише в Україні та Росії, а й вивозили за кордон. У 1764 р. на українських землях з’явилася картопля. Ця південноамериканська культура швидко завоювала прихильність серед українців і перетворилася на «другий хліб». Поряд із новими культурами не забувались і звичні: буряки, капуста, гарбузи, часник, цибуля, огірки, морква тощо.

Невід’ємною складовою пейзажу українського села був славнозвісний «садок вишневий коло хати». Вирощували також яблука, груші, вишні, сливи, а на Півдні – черешні, горіхи, абрикоси, персики, у Причорномор’ї та Закарпатті – виноград. Українські селяни здавна вміли прищеплювати дерева і вивели чимало сортів з високими смаковими якостями. Лише в Подільській губернії, за свідченнями сучасників, у ХІХ ст. існувало близько сотні сортів яблук, з-поміж яких були й такі, де кожне яблуко важило близько 600 г. Кілька сортів плодових дерев навіть було вивезено з України на Американський континент.

Із рільництвом було органічно пов’язане скотарство. Особлива увага приділялася розведенню волів, які в першій половині ХІХ ст. були основною тягловою силою. На Півдні звичною картиною пейзажу були отари тонкорунних овець-мериносів і табуни коней. Недарма ці землі порівнювали з американським Диким Заходом, а колоритні фігури чабанів – із ковбоями.

Бджільництво завжди відігравало значну роль у господарстві українців. Справжню революцію в пасічництві здійснив український вчений П.Прокопович, який 1814 р. сконструював рамочний вулик. Проте використовувати його винахід почали в Німеччині, а вдома – лише через кілька десятиліть.

Мисливство у ХІХ ст. вже не відігравало великої ролі в господарстві. У всіх регіонах України, крім Полісся, селяни не користувалися правом полювання. А для поміщиків протягом першої половини ХІХ ст. це було улюбленою розвагою. Вони влаштовували полювання гоном на конях із великими зграями гончих собак.

Протягом ХІХ ст. риба, як і перше, посідала чільне місце у харчовому раціоні населення українських земель. Після приєднання Російською імперією південноукраїнських земель і здобуття виходу до Чорного моря тут стали виникати приватні риболовецькі компанії та артілі, що ловили чимало риби – осетрів, судаків, ляща, тарані тощо. Чумацькі валки везли з Півдня солону і в’ялену рибу до інших українських регіонів. У чисельних українських річках й озерах було чимало раків, різних порід риби. Для бідних селян риболовля ставала засобом збагачення їхнього харчового раціону. Водночас рибальство для більшості населення стало однією з форм проведення дозвілля.

Відео Праця і господарство

стр. 120-123,
опрацювати параграф 21
Робота в зошиті

Вправа: Допоможи словам знайти свої місця в таблиці

Господарська діяльність
Землеробство	Скотарство	Ремесло

Пшениця, корови, ткацтво, кам’яні серпи, свині, гончарство, жито, ячмінь, овес, рало, соха, коні, просо, прикраси, зернотерки.

Тест на урок    код доступа 563428