8 історія України

Україна в період Ранньомодерної доби.

У 8 класі в курсі історії України ви вивчали події, що відбувалися на українських землях у XVI—XVIII ст. Цей період української історії традиційно називають козацькою добою. Таке трактування періоду значно звужує його розуміння, обмежуючи добу лише подіями, пов’язаними з козацтвом. Український історик І. Лисяк-Рудницький запропонував вивчення цієї доби узгодити з європейською історією. Згідно із загальноєвропейською періодизацією історії XVI—XVIII століття зазвичай називають раннім Новим часом, або Ранньомодерною добою. Європейські історики, досліджуючи цю епоху, головну увагу зосереджують на індустріальному розвитку, становленні ринкових відносин (системи капіталізму), появі нових суспільних груп і класів, поширенні політичних прав, утвердженні демократії, зародженні нових явищ у мистецтві тощо.

Підбиваючи підсумки курсу, чи можемо ми назвати період XVI—XVIII ст. Ранньомодерною добою української історії? Безперечно, так. Саме в цей період в Україні, як і в інших країнах Європи, спочатку в середовищі привілейованих верств суспільства, а потім у народних масах сформувалося усвідомлення належності до народу, який має спільну мову та історичне минуле. Наприкінці XVIII ст. це розуміння сприяло початку українського національного відродження.

Церковні рухи та козацькі війни кінця XVI — XVII ст. є українською аналогією загальноєвропейського процесу виникнення нової форми колективної ідентичності — національної свідомості. Головним проявом цього процесу стала Національно-визвольна війна в Україні під проводом Б. Хмельницького та виникнення Української козацької держави — Війська Запорозького (1649—1764 рр.). Саме це стало важливим аргументом українського національного відродження XIX ст.

Також у ранній Новий час українські землі стали частиною економічного простору, що формувався в Європі на основі капіталістичних ринкових відносин. Українські землі перетворилися на головного постачальника продовольчих ресурсів і сировини на європейські ринки. Поява фільваркових господарств і поширення кріпацтва — прояви цього процесу. Водночас на українських землях набули розвитку форми господарювання, які тотожні фермерському господарству. Саме завдяки їм українські селяни й козаки здійснювали активне господарське освоєння земель Дикого Поля (Запорожжя, Слобідська Україна), згодом й інших земель.

Україна не залишилася осторонь поширення ідей прав людини та демократичного устрою державних інститутів. Демократичний устрій Запорозької Січі, виборність козацької старшини, запозичення елементів шляхетської демократії й особливо Конституція Пилипа Орлика є вагомими прикладами цього.

Як частина християнської цивілізації, українські землі не оминули й процеси Реформації та Контрреформації. Під впливом цих ідей завдяки церковним православним братствам і реформаторській діяльності митрополита П. Могили було започатковано зміни церковного життя, які впорядкували Українську православну церкву та зробили її ближчою до народу. У цей період також виникла ще одна українська церква — греко-католицька.

Одним із найбільших здобутків українців цієї доби було створення оригінального мистецького стилю — козацького бароко. Він мав яскравий прояв в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі. Його розквіт припадає на період гетьманства І. Мазепи та його наступників.

Таким чином, у XVI—XVIII ст. українські землі активно охопили процеси модернізації, які стали підвалинами формування сучасної української нації.

14.05.20

УКРАЇНСЬКЕ БАРОКО В АРХІТЕКТУРІ

Кожна нація розвивалась на перехресті багатьох впливів різних регіональних форм світової культури. Але на Україні ми маємо рідкісну ситуацію накладання різних цивілізацій: античної та візантійської, східнотюркської та близькосхідної (в їх мусульманському та хазарсько-іудейському варіантах), західноєвропейської та східнослов’янської; більш того – «крейсування» ранніх форм української культури між ними за власним курсом. Тому кордонність української культури призводить в решті решт до свого роду принципу палімпсесту, коли крізь новий текст проступають старі літери, що були стерті часом. Цій палімпсестності чи не найбільше відповідає культурний напрям барокко, з його новим типом свідомості, що одержала плідний та органічний розвиток на терені української цивілізації.   

Бароко - це стилістичний напрям в європейському мистецтві XVI-XVIII ст., започаткований в Італії. Основні його риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції.

Специфікою українського бароко була б в цьому відношенні та обставина, що тяжіння до античності та міфологічних образів і середньовічної символіки переломлюються в ньому через відновлення традицій Київської Русі; а певні ідеї Реформації засвоюються в контексті ідеалів національно-визвольної боротьби з її героїкою та демократизмом. Ці демократичні тенденції і пов’язують на Україні певні риси барокко (зокрема його декоративність) з особливостями народного мистецтва, а не визирунковістю рафінованого, пересічного смаку придворного життя.

Українське бароко ХVІІ сторіччя нерідко називають “козацьким”. Це, звичайно, перебільшення, але якась частина істини в такому визначенні є, бо саме воно, козацтво, було носієм ідей барокко - нового художнього смаку. Відомо чимало творів архітектури та живопису, створених на замовлення козацької старшини. Але козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей. Козацькі думи, козацькі пісні, козацькі танці, козацькі літописи, ікони, козацькі собори - все це не порожні слова. За ними - величезний духовний досвід ХVІІ - ХVІІІ століть, значну частину якого пощастило втілити у своїй художній діяльності саме козацтву. Все це залишило в культурній свідомості народу глибокий слід. А краса козацького мистецтва породила легенду про золоте життя під булавою гетьманів, про козацьку країну, країну тихих вод і світлих зір.

В Україні бароко заявляє про себе могутнім акордом золотих Київських соборів, що були збудовані чи перебудовані у цьому стилі; контрапунктом планів у панорамі монастирів Чернігова, Новгород-Сіверського, Полтави; експресивною пластикою Львівської скульптури; потужним декоративним потенціалом української гравюри, високою метафізикою поезії; збуреною прамовною патетикою полемістів; багатоманітністю поліфонічної проробки матеріалу у партесній музиці та смисловою бездонністю символіко-алегоричного менталітету літератури києво-могилянців; драматичним живописом, авантюрною бентежністю козацької душі.

Не випадково в Україні архітектура бароко розвивається не тільки за рахунок нового будівництва, а й через надання давньоруським храмам епохи Київської Русі рис нового художнього напряму

Період другої половини ХVІІ - ХVІІІ століття називають епохою староукраїнської культури, тобто тієї, що передувала новій, створеній за останні два століття. Мистецтво тієї доби розвивається в стилі бароко, котрий проникає в усі культурні сфери і набуває свого розквіту у 18 столітті як відоме всьому світові «українське бароко» — назва архітектурного стилю, що був поширений на українських землях і виник внаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Новий стиль виявляється у житловій, громадській, культовій забудовах, яким притаманне органічне поєднання рис професійної та народної архітектури. Споруди приваблюють своїми пишними формами, складними конструкціями, відзначаються багатством декору. Результатом розвитку власне української традиції стають хрещаті в плані храми, тобто такі будівлі, що в плані являли собою хрест, між кінцями якого вбудовувалися квадратні виступи.

Такі хрещаті в плані церкви народилися з дерев'яної архітектури, принципи якої були стилістично близькими західному бароко. В цей період нового вигляду набуває Київ, створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як І. Григорович-Барський.

Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який називають українським, або "козацьким" бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві, 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний.

У кам'яних спорудах Правобережжя переважало "загальноєвропейське" бароко, але і тут найвидатніші пам’ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького монастиря, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївського собору, головної церкви в Почаєві.

“Козацький собор” древніший за саме козацтво. Першу відому п'ятиверху церкву збудував над могилою Бориса і Гліба у Вишгороді давньокиївський архітектор за наказом Ярослава Мудрого

Такі хрещаті дерев'яні храми - типове явище в традиційному народному будівництві. Козацтво не вигадало тут нічого незвичайного, неймовірного чи небувалого. Його заслуга в тому, що цей, поширений з давніх часів, тип великої дерев'яної церкви, воно вдягло у камінь, прикрасило безліччю чудових пластичних мотивів, вдосконалило й підняло кілька споруд такого роду на рівень найдосконаліших виявів європейського архітектурного мистецтва.

Перше таке кам’яне диво на Лівобережній Україні з’явилося в столиці найбільшого козацького полку в Ніжині 1668 року. З’явилося не в монастирі, а, як і належить козацькому собору, на широкій площі серед міста. Через кілька років подібна споруда з’явилася в Густинському монастирі, знаменуючи собою союз козацтва і церкви в національно-визвольній боротьбі.

Свій вклад в динамізацію світобачення вносить і нова купольна система в українському бароко, що характеризується переходом від шоломовидного контуру верхівок соборів до надання їм схожості з абрисом полум’я свічки.

Визначними пам'ятками архітектури епохи козацького бароко були світські та церковні будівлі козацької столиці України—Чигирина та родинного маєтку Хмельницьких - хутора Суботова. Сьогодні залишилась церква Іллі в Суботові, де було поховано прах Богдана Хмельницького та загиблого в бою його сина Тимофія, деякі іншіспоруди. Розташований на горі, Чигиринський замок був добре укріплений козацькими фортифікаторами, витримав не одну ворожу облогу. Воду обложені діставали через пробиту в камін ній горі криницю — чудо рук давніх майстрів. «Чигиринський колодязь» — так називається один із віршів поетеси Ліни Костенко:

Козацька тверджа, давній Чигирине,
Уламок слави серед цих полів.
Усе святе, усе неповториме,
Усе чекає невимовних слів...

Тут запеклася кров мого народу
І одридали волю кобзарі.
Брати мої, а де ж ви брали воду
В цьому камінні, на такій горі?
…………………………………..
А он же, бачиш: в камені криниця,
Мале відерце в дзьобі журавля.
Гори цієї дивна таємниця -
Оця пробита в камені криниця,
Коли рятунку ждать нізвідкіля.

Як ви пробили цей суцільний камінь?
Як добулись до того джерела?
Ломами? Кайлом? Голими руками?
Чи вам сама земля допомогла?

Період, що був після ренесансу і названий бароко, довго сприймався як відхилення від канонізованих норм естетики попередньої епохи, мав на собі тавро чогось химерного, негармонійного. Дух епохи барокко на Україні стверджували великі національні зрушення, козацькі звитяги, повстання проти поневолювачів, боротьба проти національного та релігійного утиску.

Прояви героїко-патріотичної теми в українському барокко, тенденції життєстверджуючого сприйняття дійсності та розкриття здатності протистояння ворожим силам можна оцінити як певну його специфіку, що пов’язана не тільки з духовним кліматом епохи Гетьманської держави, а й з героїко - стоїчними рисами українського менталітету.

7.05.2020

"Культура України другої половини ХVІІІ ст."

Отже,  у другій половині ХVIIІ ст. українська культура зберігала свої основні риси, що сформувалися у попередні часи. Водночас у ній з’явилися нові ознаки, поява яких була зумовлена умовами політичного та культурного розвитку українського суспільства.
Політичними факторами, що позитивно впливали на українську культуру, були:
1) існування власної держави — Гетьманщини;
2) перетворення старшини на привілейовану соціальну верству;
3) суттєве збільшення української етнічної території за рахунок заселення Південної України і Слобожанщини;
4) об’єднання більшості українських земель у складі Російської імперії.

Незважаючи на те, що землі України були поділені між іноземними державами, які проводили політику асиміляції, наша національна культура розвивалася як єдине ціле. У цей період церква втрачає свою провідну роль у розвитку культури. Суттєво змінилася соціальна структура представників культури.


Документ 1. «Внесок випускників Києво-Могилянської академії в розвиток шкільної освіти поза межами України (ХVІІІ ст.)»
«Вихованці Києво-Могилянської академії заснували такі школи: Латинську в Ростові Великім (1702, Дмитро Туптало); Слов’яно-російську в Тобольську (1703, Філофей Лещинський); Смоленську (1715, Дорофей Короткевич); Архангельську семінарію (1713, Іван Горолевський, Гедеон Одорський); Карповецьку під Петербургом для сиріт і бідних (1721, Феофан Прокопович); Олександро-Невську в Петербурзі (1721, Феодосій Яновський); Іркутську (1721, Інокентій Кульчицький); Тверську (1722 , Митрофан Словатинський); Білгородську (1722 , Єпіфаній Тихорський); Суздальську (1723, Варлаам Ліпницький); В’ятську (1723, Лаврентій Горка); Холмогорську (1723, Варнава Волотковський); Вологодську (1724, Амвросій Юшкевич); Коломенську (1724, Варлаам Ліпницький); Рязанську (1724, Сильвестр Холмський); Псковську (1725, Рафаїл Заборовський); Устюзьку (1725, Лука Конашевич); Севську (1741, Платон Петрушевич); Троїце-Сергіївську семінарію (1742, Арсеній Могилянський); Астраханську (1727, Варлаам Ліпницький); Костромську семінарію (1749, Сильвестр Кулябка); Володимирську-на- Клязьмі (1749, Платон Петрушевич)».
В одному з документів Сибірського приказу за січень 1707 р. повідомляється:

«В прошлом 1706 году, январе 4 дня по указу великого государя ... дано... жалованиє учителям києвлянам иеромонахам Григорию Гошкевичу, Митрофану Орловскому, Гаврилу Мартовичу, Рафаилу Борецкому, монахам Мефодию Коложинскому, Стефану Городицкому — всем шести человекам, которым велено ехать в Сибирь к Филофею, митрополиту Тобольскому, для учения школьного всяких чинов людей»
Отже, Провідне місце в розвитку української культури належить філософу і письменнику Григорію Савичу Сковороді (1722-1794), сину бідного козака з Полтавщини. Після навчання в Київській академії він подорожував по європейських країнах. Потім Сковорода викладав у Переяславському та Харківському колегіумах, але, переслідуваний церквою і царською адміністрацією, незабаром залишив стіни цих навчальних закладів. У своїх творах мислитель засуджував мерзенну феодальну дійсність, виступав проти тиранії і соціальної несправедливості. Все своє життя він прагнув до свободи і заповідав написати на могильній плиті слова: «Світ ловив мене, але, не спіймав».

Розв’язання кросворда:

Всі слова у цьому кросворді записуються за годинниковою стрілкою.
У виділених клітинках — Києво-Могилянська ___.
1. ___ Прокопович — видатний український вчений, письменник, політичний діяч.
2. «Козацьке ___» — архітектурний стиль, поширений в Україні у цей період.
3. Український гетьман, коштом якого було збудовано дзвіницю Софійського собору.
4. Як називали час студентів Києво-Могилянської академії?
5. Твір Антонія Радивиловського «___ Христовий».
6. Вірш Л. Барановича «Про ... і зорі».
7. Архімандрит Києво-Печерської лаври, автор твору «О истинной вере».

8. «Книга житій ___» Данила Туптала.

Прочитати & 34, стр. 294 в зошиті заповнити таблицю.